НА КРИЛАХ ПЕГАСА – ЛІТЕРАТУРНА СТОРІНКА

ШПОЛЯНЩИНА — ПРЕКРАСНА СТОРОНА

Шполянщино рідна, велична земля,
Я сумую і в снах тебе бачу.
Мила серцю, прекрасна, чарівна моя,
Як згадаю, душа моя плаче.

Найдорожча, багата моя сторона,
Рідна Шпола і Матусів рідний,
Ви для мене єдині, мов брат і сестра,
Пам’ять серця і вічна, і вірна.

Синє небо і чиста ранкова зоря,
Солов’я дзвінкий спів на світанку,
Вмиті перлами-росами луки й поля —
Буду все це любить до останку.

І бузкове повітря в веснянім саду,
Коли Матусів цвітом буяє,
В Шполі свічі каштанів коханням цвітуть,
Сонце золотом в небі сіяє.

Чисті скверики в ріднім містечку
І сріблясті ялинки рядами.
Це близьке все до болю сердечку,
Тільки сум, тільки жаль, що без мами.

Приїздю до батьків на могилки святі
І землі святій кланяюсь низько,
Що дала вічний спокій для всіх,
Котрі в Царстві й до Бога так близько.

Краю мій, ти душі дорогий оберіг,
Де калина рясна білим цвітом,
Де колосся важке нахилилось до ніг
І лелека гніздо звив для діток.

Такі славні і мудрі мої земляки!
Ви згуртовані в націю справжню,
Хай дає Бог вам миру на довгі віки,
Сили вам подолати війну цю останню.

Людмила ЧОРНА. Шпола—Одеса.

ТИХО ДЕНЬ ЗБІГАЄ В НАДВЕЧІР’Я,

Тихо день збігає в надвечір’я,
Пустотливий зайчик на стіні,
Золотим серпанком на подвір’ї
Сонце посміхається мені.

Місяці біжать за місяцями
Пори року мчать собі улад.
Щойно нас вважали юнаками,
Та життя «добігло в листопад».

Заквітчали нас жнива колоссям,
Мудрістю змережили чоло,
Осінь «срібла» кинула в волосся —
День за днем... мов літа й не було.

Та було! Із сонцем та дощами,
З квітами і травами в росі,
З грозами, із штилем, із вітрами
Спомином вгніздилося в душі.

День біжить, збігає. Кане в Лету
Надвечір’я тихе і святе.
В щирих душах і святих портретах
Залишилось літо золоте.

Любов ГРУШНИК-ЧЕПУР. м. Шпола.

УКРАЇНА ЖИТИМЕ

Ранкове сонце у крові.
Чий день підніме біс на роги?
Та в нас надії є живі,
Живе бажання перемоги.

Серед тривог тернистий шлях,
Та я співати не покину.
Красиві хлопці у боях
За рідну, славну Україну.

Сумне майбутнє у заброд,
Гнилій меті пішли служити.
Це вже гуртується народ,
І Україна буде жити.

Олександр ДІХТЯРЕНКО. с. Васильків.

БОЄЦЬЗАГИНУВ

Боєць загинув...
Гарний, молодий...
За свій народ, за вільну Україну!
Щоб був єдиним ркай наш дорогий
Він стійко й мужньо ибвся до загину.

Стоять в жалобі друзі і рідня,
А рідна мати, горлиця сивенька,

Вже не ридає — сліз давно нема,

В безмежній тузі схлипує тихенько.
Навколо все буяє, все цвіте,
І жайвір в небі пісню всім дарує...

Як жаль, що стихло серце молоде,
Він цього не побачить, не почує.

Без нього буде квітнути весна,

Без нього золота і щедра осінь

Заплаче, наче мати край вікна,
За всіх за нас рпобачення попросить.

Я ВІРЮ

Яка складна у тебе доля,
Вкраїно рідна, дорога!
Були і воля, і неволя,
І за свободу боротьба.

Тебе ділили, шматували,
Щоб не змогла ти більше встать,
Та вороги прорахувались —
Наш дух козацький не зламать.

Ти — є! Ти — будеш!
Бо ти — вічна!
Допоки сонце і земля
Дарують нам життя одвічно —
В твоє я вірю майбуття!

ЄДНАЙМОСЯ!

Як хочеться нам в Україні
І спокою, і миру, і добра,
Щоб люди стали всі єдині,
А правда зло перемогла.

Щоб і на заході й на сході,
На півдні, півночі були
Привітні усмішки знов в моді
І діти мирно спать могли.

Ото ж єднаймося, братове,
Щоб Україну зберегти,
Щоб нашу пісню, нашу мову
Змогли нащадкам донести!

УКРАЇНА І ПІСНЯ

Україну мою
Я всім серцем люблю,
Назавжди поєднав з нею долю.

І ліси, і поля,
Ніжний спів солов’я —
Все це рідне й близьке аж до болю.

Я тобі у цей день
Заспіваю пісень.
Ти почуй, моя рідна Вкраїно,
Як тріпоче душа,
Як в політ поспіша
Пісня-птаха од вірного сина.

У високу блакить
Хай ця пісня летить,
Не спинити її вже нікому,
А з далеких країв,
Наче клин журавлів,
Хай вертає до отчого дому.

Україна і пісня —
Як дівчина в намисті!
В ваших чарах кохатися мушу.
І у щасті й біді
У моєму житті
Ви ласкаєте серце і душу.

Олександр СВЕРДЮК. м. Шпола.

Військовим медикам присвячується.

ХІРУРГ

В душі носив він клятву Гіппократа
І все життя лише їй вірним був.
Від сорок першого по сорок п'ятий
До самих до глибин її збагнув.

Злилися в одне ціле дні і ночі,
Багато бачив він тих людських мук.
Від втоми падав з ніг, злипались очі.
Мов зброю, скальпеля не випускав із рук.

Він рятував життя, та так затято,
Був з смертю у двобої віч-на-віч.
Ставала кожна перемога святом,
Хоча у війнах смерть — звичайна річ.

Він до життя вертав і батька, й сина.
Той, кожен, його вічно пам'ятав.
У тій війні він був — свята людина.
Немов з безумством людства воював.


СЕСТРИЧКА

Мов янгол у білій хустині
Пливла в підсвідомість мені,
На тій, на воєнній стежині,
Що й досі приходить у сні.

Від болю себе я не тямив,
Не знав чи живий, чи помер...
Вона лиш торкнулась руками
Й здолала в мені саму смерть...

Блакитнії очі, мов небо,
Вертали мене до життя.
І я відчував — конче треба
Себе повернуть з забуття.

Неначе гілками на дереві долі
Сплелися серцями і пройшли все життя.
Пронесли разом усі втрати та болі,
З війни пішли поряд, немов з-під вінця.

Алла ГОРБАЧОВА. м. Шпола.