НАЛАШТОВУЮ ДУШУ НА ХВИЛЮ
Для поезії час, налаштовую душу на хвилю
І ловлю Україну, в трудах її, в муках ловлю.
Ще не знаю і сам я,
у що цю любов свою виллю,
Тільки знаю, що я за життя її більше люблю.
Ну а як не любити її у вишневому цвіті,
У вінку колосків, у високому леті тополь,
В її мові дзвінкій, що не має суперника в світі,
В її пісні щемкій,
у якій що не слово — то роль.
Це за неї ходили сміливці учора за грати,
Це за неї сьогодні сини її йдуть на війну.
Народилися раз, і один раз усім помирати,
Та якщо вибирати, то вмерти за неї одну.
* * *
На полі донецькім, на полі кривавім,
Де вірності й зради межа.
Нам підлі сусідоньки, «добрі» й «ласкаві»,
Встромили у спину ножа.
Заплаче дружина і мати заплаче,
Свобода наш дух вознесе.
Тримайся, рідненький нащадку козачий,
ВІтчизна — то понад усе.
Тримайся, рідненька Вкраїнонька-мати,
В історії й гірше було.
Брехнею не вдасться їм світ звоювати,
А вождь їх — звичайне пуйло.
Олександр ДІХТЯРЕНКО с. Васильків.
МОЯ БАТЬКІВЩИНА
Із чого починається для мене Батьківщина?
Наснагу й силу що мені дає?
Для мене Батьківщина — це моя родина,
Це те коріння, що у мене є.
Це стежка босоногого дитинства,
Яка вела до ставу, за селом.
Це колискова пісня материнська,
Про мальви й чорнобривці за вікном.
Де пахне свіжа з печі паляниця,
Бабусин борщ вмліває в баняку,
Як соловей щебече у садку,
Це все мені ночами сниться.
Духмяний запах липи і акацій,
Перше кохання в юності моїй.
Росте біля криниці кущ калини,
Весільний рушничок на ній.
Це батькова сорочка-вишиванка.
Червоне й чорне — як життя моє.
Свята вечеря і родинні свята,
Батьківська хата — сонце осяйне.
БАТЬКИ
На лавці, під поваленим тинком,
Сидять мої старенькі батько й мати.
В печі вмліває борщ, і пахне часником,
Із хлібом вийшли внуків зустрічати.
Нам ненька кожному дала по два крила,
А тато змалку нас навчив літати.
Нас доля в невідоме повела,
Життя навчило нас любить і працювати.
Ми розуміємо, що є для нас батьки —
Коли самі ми станемо батьками.
Коли ми дітям віддаєм життя своє,
Вони ж летять, чекай на них роками.
Не слухаємо мудрих батьківських порад,
Для нас життя — і батько й мати.
Та прилітаємо на рідний свій поріг,
Коли нема кому нас зустрічати.
Цілую ваші руки рідна мамо,
Простіть і ви, мій любий тату,
Я внуків на поклін до вас привів.
Щоб було й нам кому води подати,
Ще змалку ми повинні діточок навчати,
Що буде тобі так, як любиш ти батьків.
Сергій МОШЕНСЬКИЙ
СМІЄТЬСЯ ОСІНЬ
Осінь сміється щиро й лукаво в очі,
У роздумах спливають самотні ночі,
У справах біжать швидкоплинні дні.
Як хочеться ще й ще пожить мені!
Уранці правнучки в дитсадок поспішають —
Допитливістю оченята сяють.
Життєвий календар поспіхом зриває дати.
Непочатих справ і незакінчених багато
Маю, щоб не зміліла душі криниця,
Спішу творить добро, щоб не спізниться!
Лілія ФАРТУШНА м. Шпола
НІЩО НЕ ВІЧНЕ
Можна порівняти закоханість до чашки гарячого чаю. «Це по-дурному», — можете сказати ви. Можливо ви й праві.
Та на мій погляд, закоханість зникає так само, як вистигає чай. Повільно, непоспішаючи. Спочатку ти розчиняєшся
у людині, як цукор у чаї. А що потім? А потім нічого. Так, ми можемо звикнути до холоду чи добавити кип'ятку, але це
вже не буде той чай, що був раніше. Він не буде подобатись нам як тоді. Ти ж розумієш про що я? Ніщо не вічне.
Аліна АНДРОСОВА м. Шпола.
ПІСЕНЬКА ПРО ЄВРО
Колись гроші в банки клали,
Але нас банки обікрали.
Не біда, не псуйте нерви —
Будете ще мати ЄВРО!
Дерев’яні рублі мали,
Нас щасливими вважали.
Не псував ніхто нам нерви —
Ми й не думали про ЄВРО!
Мали гривні і купони,
Тепер гривні у законі.
Не зважаємо на нерви —
Мріємо ще мати ЄВРО!
Долари в руках тримали
І німецькі марки мали.
Бережімо ж свої нерви —
Будем ще тримати ЄВРО!
В світі стерлінги в пошані,
Песо, рупії, юані.
В спокої тримайте нерви —
Нас цікавлять лише ЄВРО!
Ми тепер не ликом шиті,
Спішимо панчохи шити,
Щоб у них складати ЄВРО,
Тож не псуйте собі нерви.
Володимир КОЛОС с. Товмач.
ТИ ВЖЕ НЕ ХОЧЕШ ТАК, ЯК ВСІ...
Ти вже не хочеш так, як всі
Крутитись навколо осі...
Душа немов зійшла з орбіти,
Щоб полетіти у світи
І рай омріяний знайти.
Там, де серця людські, мов квіти.
Там не міліє джерело
І не росте ненависть, зло.
Лише пахучий цвіт буяє.
Там, на полях, немов трава,
Зростають лагідні слова,
Колючих бур’янів немає.
Там вірять погдядам-словам,
Бо щире серце — ніби храм,
Допоки дзвоном в тобі б’ється.
Там кожна думка — вільний птах
У веселкових кольорах.
П’є чисті роси — не нап’ється.
Там не заплутані стежки
І там не ходять навпрошки,
Не топчуть паростків кохання.
В садах щебечуть солов’ї,
Витьохкують пісні твої,
Що ледве стримуєш ридання.
Там на душі нема снігів,
Там зорепад солодких снів
Руками ловиш, мов дитина.
І кухлик меду від бджоли,
А не киплячої смоли
Подасть зустрічна там людина.
Ні, ти не можеш так, як всі,
Крутитись навколо осі.
Щось кличе вирватись із кола,
Земне тяжіння подолать,
Щоб рай у душах відшукать,
Щоб світло ширилось довкола.
Ольга ТЕМНЕНКО с. Лебедин.
АНЕКДОТИ
- Щоб влітку добре виглядати на пляжі, Люся ще з зими почала відгодовувати свою найкращу подругу Оксану.
- З поведінки мого кота можна зробити висновок, що це я у нього живу, а не він у мене. А, судячи з його похмурого погляду, мені вже давно час з’їжджати.
- Два роки дід обприскував ГМО-хімікатами колорадського жука. На третій рік жук вже сам допомагав дідові пігортати картоплю.