ПЕРО НЕ ПИШЕ
Перо не пише про кохання вірші.
Природа не складається у рими.
І не хвилюють справи особисті.
Душа збирає болі України.
Перо не чує музики весни.
Хоч набубнявіли верба й кизил.
За Сотнею небесною сини
Летять, а мати вибилась із сил.
Іще в Криму упертий окупант
Від Матері її дітей «боронить»?!
Ми вчора вірили, що то — наш брат,
А він сьогодні автомат на нас наводить.
Вже болі України — на межі.
Під дулами, в облозі «друзів» Крим.
Коли штормлять Вітчизни рубежі,
То весняних перо не чує рим.
* * *
Як швидко плине час:За веснами — літа,
за осенями — зими.
Вже надвечір’я
в мої коси запліта
Сріблясто-сіру павутину.
Як швидко плине час:
Садів білоцвітіння, зелене листя,
Полум’яний помаранч осінній
І сонне, в передзим’ї місто.
Як швидко плине час:
Батьки — ще молоді,
яа — мала дитина;
Вже виросли із паростків сади,
Моє волосся каре побіліло.
Як швидко плине час —
Тож поспішай, Людино!
Любов ГРУШНИК м. Шпола.
ТАКА ВЖЕ ДОЛЯ У БАРВІНКУ
Розцвів в садку барвінок синьоокий
Й свої квітки по стеблах розкида.
Ніколи з ним нема великої мороки
Й ніхто його, як слід, не догляда.
Така вже, мабуть, доля у барвінку
Й змінить її не думає ніхто,
Й через людей недбалу поведінку
Він у природи ніби «за бортом».
Встеляють ним до цвинтарів доріжки,
Як хтось помре з великої рідні,
Й схиляють люди тут свої голівки
У ці тяжкі, сумні й скорботні дні.
Цвіло життя колись у кожної людини,
Поки не згасли свічечки у них.
Й ніхто не, зна через які провини
Життя скінчилось у людей оцих.
В садку цвіте низесенький барвінок,
Він своє листя й взимку не зніма,
І не чекає зовсім він на відпочинок,
Й цвістиме, хоч на вулиці зима.
Олександр ЗЕЛЕНЮК м. Шпола