Проблема домашнього насильства завжди була і залишається актуальною. Проте в різні часи до цього було різне ставлення. Раніше взагалі було не прийнято, аби говорити про те, що чоловік підняв руку на дружину чи навпаки. А про заяву до правоохоронних органів й не йшлося. Лише одиниці відважувалися покарати агресора. Нині ж про насильство в родині не лише можна, а й варто говорити і не давати шансу тирану залишатися безкарним.
«Шполяночка+» поспілкувалася з жінкою, яка постраждала від слів та рук свого чоловіка, а також з’ясувала, чому Шполянщина «в лідерах» з кількості домашнього насильства.
34-річна шполянка Анастасія свій колишній шлюб згадує з жахом. Коли їй було 19 років, познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Жінка навіть не підозрювала, що на неї чекає вже за кілька років.
– З чоловіком я познайомилася через інтернет, він написав перший, – розповідає Анастасія. – Ми почали спілкуватися і згодом зрозуміла, що я закохалася. Після пів року зустрічей вирішили жити разом. Все було прекрасно, бо він мені приділяв багато часу і я бачила, що він теж мене кохає. Потім ми одружились і я завагітніла. Чоловік бігав в лікарню, поки ми з дитиною лежали, готував мені різні смаколики. Словом, дуже дбав про мене і дитину. Так тривало приблизно два роки. А потім він якось охолонув до мене і почав зникати вечорами. Казав, що то на роботі затримали, то відрядження. Я вірила. Але якось я побачила його переписку з іншою і напряму запитала про це. Важко передати словами, як він тоді кричав на мене і принижував. Казав, що я неправильно зрозуміла і від нічого робити влаштовую йому допит. Я так перелякалась, що словами не передати. Людину ніби замінили. Він так брудно обзивав мене, що я від безсилля розревілась.
Жінка каже, що з того часу в її родині все почало йти під укіс. А потім її чоловік вперше підняв на неї руку.
– У нас відтоді все йшло з перемінним успіхом: то сварки, під час яких він мене принижував, то мирилися, – продовжує шполянка. – Якось я знову побачила, що в нього є інша. Я, без натяку на крик, запитала, хто вона. Він спробував викручуватися. Я ж сказала, що хочу піти від нього. І тоді вперше він мене вдарив. Не просто штовхнув чи легенько стукнув. Вдарив у ділянку печінки так, що в мене дух перехопило і я зігнулась, хапаючи ротом повітря. Коли трохи оговталась, від болю завила. І він закрив мені рота рукою, щоб сусіди не почули. Мабуть, злякався і почав вибачатися. А я, дурна, пробачила. Хоча він не соромився це робити при дитині. За кілька місяців сталася аналогічна ситуація з такої ж причини. Тоді він мене з усієї сили вдарив у живіт. Донька це також бачила і плакала, а він просто розвернувся і пішов. За кілька годин зателефонував з вибаченнями і присягався, що більше такого не повториться. Проте я на той момент вже збирала сумки, щоб піти від нього. А далі – розлучення. Він благав, щоб не йшла, а в мене ніби кнопку хтось вимкнув – так байдуже мені стало до нього. Не уявляла, що настільки кохана і рідна людина може стати чужою й огидною.
Анастасія каже, що шкодує лише про дві речі: що не пішла від чоловіка одразу ж після того, як він вперше її побив і що не викликала тоді поліцію.
Начальник Шполянського районного управління поліції Віталій Купчин розповідає, що влада країни кілька років тому серйозніше взялася за проблему насильства у сім’ях.
– Ця проблема була завжди актуальною, але за неї серйозно взялися кілька років тому на державному рівні, – пояснює поліцейський. – Ухвалили профільний закон, який регулює дії не тільки поліції, а й усіх інших служб. Тобто, детальніше роз’яснили, як потрібно діяти в цих обставинах. Адже іноді все починається зі сварки, а закінчується тілесними ушкодженнями чи, не дай Боже, смертю. Хтось хапається за сокиру, хтось за рушницю. По Україні такі випадки трапляються, по Шполянщині, на сьогодні, на щастя, до такого не доходило. Водночас на Черкащині наша громада входить до п’ятірки «лідерів» по домашньому насильству. І, на мою думку, це не тому, що в нас більше таких фактів, ніж в інших громадах. Це питання того, як поліція кваліфікує подібні виклики. Кожен факт домашнього насильства ми відпрацьовуємо навіть тоді, коли потерпіла людина викликає поліцію, а потім хоче скасувати виїзд правоохоронців. Та ми все одно їдемо, бо може бути що завгодно. Наприклад, жертву змусили відмовитися від будь-яких претензій. Тому дуже прискіпливо ставимося до такого.
Були випадки, коли до шполянських правоохоронців за захистом зверталися і чоловіки. Проте таких прецедентів небагато.
– Буває й чоловіки звертаються стосовно домашнього насильства над ними, говорить Віталій Купчин. – Це невеликий відсоток, але трапляється. А так, то жінки переважно телефонують і просять приїхати. Проте не завжди поліцейські мають право забрати агресора. Це відбувається лише тоді, коли є підстави для затримання. Наприклад, коли бачимо, що є реальна загроза для потерпілого і ситуація буде тільки ще більше посилюватися. Відповідальність потім, за рішенням суду, від штрафу та громадських робіт і навіть до короткотривалого ув’язнення.
Є кримінальне домашнє насильство, а є адміністративне. Кримінальне – це коли особа систематично, три і більше разів, вчиняє домашнє насильство. Трапляється, що заявник, коли ми приїжджаємо, вчиняє скандал, бо «забираємо кровиночку». Адже поки їдемо, вони вже випили по чарці і помирилися.
Начальник поліції пояснює, що існує не лише домашнє фізичне чи психологічне насильство, а й економічне та сексуальне. І в усіх випадках не потрібно мовчати й терпіти.
– Зараз потрібно говорити і вирішувати цю проблему й відходити від тих радянських стереотипів «б’є, значить любить», – каже правоохоронець. – І насильство буває чотирьох видів: фізичне, психологічне, економічне та сексуальне. Економічне це коли один із подружжя не дає коштів іншому, обмежуючи в чомусь. При сексуальному насильстві партнер вимагає інтиму, мотивуючи тим, що, мовляв, ми ж чоловік і дружина. Систематичні образи, погрози і цькування є ознаками психологічного насильства, коли фізичну силу не застосовують. Фізичне і психологічне на Шполянщині найчастіше трапляється. Зі своєї практики не пам’ятаю, щоб хтось заявляв про економічне чи сексуальне домашнє насильство.
Судова практика показує, що покарання для домашніх тиранів це не така вже й рідкість. Часто для зловмисників призначають штраф або громадські роботи. Водночас у «послужному списку» засуджених за цей вид правопорушення вже не одна судимість за аналогічні вчинки.