Днями Верховна Рада прийняла закон про заборону російської музики в українських медіа та громадському просторі. І довкола нього досі точаться суперечки. Наприклад, нещодавно у прямому ефірі двоє ведучих посварилися через це питання. Один стверджував, що українці самі винні у тому, що така кількість російської музики лунала у нашому просторі. Інший сказав, що винна влада, яка 2014-го року керувала Україною і не звернула на це увагу. «Шполяночка+» поцікавилася, що про такі заборони думають у громаді та чи будуть вони дієвими.
«Якщо ми слухаємо російські пісні, то вони так і розмовлятимуть»
Директорка центру культури та дозвілля Шполянської міської ради ОТГ Леся Осадчук розповіла: ставиться до такого нововведення виключно позитивно. Заборона російської музики дозволить популяризувати українську пісню та створювати її для вітчизняного слухача, вважає вона.
– Я вважаю, що ми всі повинні розмовляти державною мовою. Ми – Україна і маємо її відстоювати, – зазначила вона. – Молодь виховують також і через культуру. Якщо ми слухаємо російські пісні, то, відповідно, вони так і розмовлятимуть. Зараз українська пісня, можна сказати, «піднялася» – монатіки, дорофєєви – всі заспівали саме нею. Їхня популярність лише ще зросла за рахунок цього. Крім того, є багато гуртів, які співають українською, ті ж «Антитіла». Їх зараз знають всюди. Так само як чи не кожна дитина зараз знає «Ой у лузі червона калина».
За словами Лесі Осадчук, з її спостережень молодь, як і дорослі, реагує на все, що відбувається по-різному.
– Одні слухають таку ж музику, як і раніше – російську, подекуди з нецензурними словами. Інші ж діти змінили свою мову – переходять на «чисту» українську. Відповідно, такі ж пісні і слухають, – пояснила вона.
Танці у центрі культури та дозвілля, розповіла пані Леся, завжди ставили під супровід українських або англійських пісень.
– Крім того, наш центр випускає дуже багато відеороликів для користувачів різного віку, і всі вони – виключно під українську пісню. Молодь, до слова, це дуже підтримує, – додала вона.
Притримується, зазначила пані Леся, такої позиції і зараз. При цьому вимушені переселенці, які приїжджають на Шполянщину, з її слів, українську розуміють:
– Я з ними спілкуюся українською і вони мене прекрасно розуміють.
З початку повномасштабного вторгнення росії українці почали гостріше реагувати на певні моменти. Так, нещодавно хвилю обурення у соцмережах спричинило те, що в деяких школах на випускних та останніх дзвониках досі лунають російські пісні.
– У нас таке не схвалювалося ще з 2014 року. Ми пояснюємо, просимо, щоб такі свята проводили лише українською мовою, – розповіла Леся Осадчук.
Окрім заборони російських пісень, парламент також заборонив імпорт та книг з росії, Білорусі та окупованих територій.
– Від початку війни всі російські книги зі шполянської бібліотеки ми прибрали, – розповіла Леся Осадчук.
На її думку, війна, яка почалася у 2014 році, не так сколихнула суспільство, як нинішня повномасштабна атака. Люди самі, незалежно від заборон, мають розуміти, чому російська пісня нам не потрібна, вважає вона:
– Люди мають розуміти це самі, батьки мають пояснювати дітям.
«З одних лише заборон нічого не вийде»
Голова громадської організації «Товмацький курінь», заслужений працівник культури Дмитро Вовк має власну думку стосовно того, чи дієвою буде нова заборона.
Він однозначно вважає, що в публічному просторі має звучати саме українська пісня.
– На території України має звучати українська музика – національна, попсова, джазова, естрадна. Хто хоче слухати російську музику, хай робить це у туалеті вдома, там їй місце.
Я помітив, що дещо поменшало російської музики на радіо «Екватор». Те, що люди слухають у своїх телефонах – це окреме питання. Зараз мова про те, щоб це не звучало у публічних місцях, – розповів він.
Однак одного закону для того, щоб розвивалася вітчизняна музика, замало, вважає Дмитро Вовк. На його думку, цим питанням потрібно займатися системно.
– Потрібна цілеспрямована державна політика, яка буде займатися розвитком нашої національної культури загалом: культури читання, культури написання творів, культури слухання і написання музики тощо. А заборонами практично нічого добитися неможливо. Є ще один момент – що більше забороняємо, то більше люди шукають можливості слухати саме те, що заборонене, – пояснив він.
Дмитро Вовк є одним з ініціаторів започаткування історико-просвітницького фестивалю «Товмацький курінь», який вже не один рік проходить на Шполянщині. На сьогодні, зі слів пана Дмитра, на Черкащині є кілька фестивалів, де популяризують українську культуру, серед них – і їхній, який «живе» за рахунок ентузіазму його ініціаторів.
– Зачинателями цього проєкту були я, активісти Анатолій Козленко та Сергій Коваль. На сьогодні ми його, можна сказати, підживлюємо, він «тліє». Спочатку заважав коронавірус, потім почалася повномасштабна війна. Але все одно ми збираємося, проводимо просвітницьку діяльність.
Що стосується заборони російських книг, то тут, на думку Дмитра Вовка, теж має діяти цілеспрямована державна політика:
–У книговиданні пріоритет повністю має бути відданий україномовній літературі, особливо молодим авторам. А коли Верховна Рада приймає одні заборони, то це, на мою думку, «чудилово». Ще раз повторю – потрібна державна політика, яка буде давати на всіх юридичних щаблях підстави для того, щоб в Україні була власна продукція, яке буде конкурувати з усіма.
На порушення закону про заборону російської музики у публічних місцях можна буде поскаржитися у поліцію. Вона ухвалюватиме рішення про ту чи іншу санкцію щодо порушника. Наскільки будуть дієвими такі звернення і чи не перетворяться вони на звернення із серії «сусіди шумлять після 23:00» – покаже час. Натомість частина українців уже зараз свідомо відмовляється від усього російського і без заборон – бо не може і не хоче говорити, чути, слухати мову вбивць.
Сергій Зубатов