Мистецтво бісероплетіння та цілющі трав’яні мазі стали для шполянки Ірини Жало не лише захопленням, а способом берегти спадок і підтримувати здоров’я рідних та близьких. Журналісти Шполяночки поспілкувались з майстринею про те, звідки вона черпає натхнення і як її вироби допомагають людям.
Від початку повномасштабного вторгнення, коли стрічки новин були сповнені болю й тривоги, Ірина шукала бодай якийсь промінчик світла. Саме тоді вона натрапила на групу майстринь із бісероплетіння - і це стало для неї справжнім ковтком свіжого повітря.
«Я зрозуміла, що ось воно - я хочу саме цим займатися», - згадує Ірина. Я дуже добре пам’ятаю свою першу роботу - маленьку силянку на два кольори, тоді зовсім не вміла плести, але показала її рідним. Мама сказала: “Це витончена робота”. Залишила я ту силянку собі на згадку - як символ початку свого шляху. Вона досі лежить у скринці й нагадує про перші кроки".
Натхнення Ірина черпає в українських традиціях, природі й самобутності народних майстринь.
«Надихаючись майстринями України, їхніми прикрасами, я почала цікавитись історією виникнення силянок. Також там були гердани, кризи, крайки, зґарди, шелести, котільйони, кривульки. Їх дуже багато, дуже велика кількість назв, і це все воно плелося з бісеру. Навіть деякі вироби були з металевих бусин - великих, кованих. Точно я не можу сказати в історію так глибоко, тому що мене цікавив саме бісер», - розповідає майстриня.
Захопившись роботами українських майстринь, Ірина почала цікавитися історією виникнення силянок та інших прикрас.
«Бісероплетіння в Україні має дуже давню історію. На території нашої країни бісер був відомий ще за часів Київської Русі. Наприкінці XVIII - на початку XIX століття основним постачальником бісеру була Чехія. Чеський бісер якісний і доступний; і сьогодні багато майстрів працюють із ним».
Особливе захоплення у Ірини викликають автентичні узори минулих років. У її колекції є відтворені силянки «Гуцульщини» та «Покуття» 1930 року (автор схеми - Катерина Михайлишин), які зберігаються в музеї на Заході України. Саме ці мотиви надихнули Ірину на відтворення старовинних узорів.
Окрім силянок, Ірина виготовляє стрічкові гердани і відтворює орнаменти, що зображені на портреті Лесі Українки на купюрі 200 гривень.
«Раніше такі прикраси називали плетінками. Їх носили не лише для краси, а й як обереги. Українки вірили, що силянки захищають від пристріту й приносять щастя. Кожен колір і кожен візерунок мав своє значення».
Вона також плете чоловічі обереги - котильйони - зі старовинними назвами й символікою: «Дажбог», «Сварга», «Родинець». Для жінок, які не могли мати дітей, у традиції були обереги «Рожаниця», «Зірка Лади», «Алатир», «Лунниця» - і ці мотиви Ірина теж відтворює у своїх роботах.
Час виготовлення прикраси залежить від її складності.
«Добре, що у мене немає жорстких часових обмежень і я можу насолоджуватися процесом. Наприклад, силянку я роблю з перервами десь за два дні, а котильйони - довше, бо це ручне ткацтво. Важливі підбір узору, кольору й калібрування бісеру».
Серед її улюблених робіт Ірини - браслет «Лелеки». Історія його створення особлива: майстриня знайшла схему, вивчила значення лелеки в українських традиціях і вирішила відтворити мотив у браслеті. Виріб вийшов надзвичайно ніжним і тендітним.
«Лелека символізує щастя, добробут, любов до батьківщини і родини, мир та відродження. Це священний птах і оберіг дому».
Ірина щаслива, що її прикраси можуть представляти українську традицію за кордоном.
«Мої вироби вже побували в Латвії, Литві, Естонії, Польщі, Норвегії та Фінляндії. Я щиро вдячна своїм замовницям за це. Навіть моя робота була на учасниці конкурсу «Міс Естонія».
Паралельно з прикрасами Ірина почала готувати трав’яні запарки вдома - спочатку, щоб родина легше переносила осінньо-зимові віруси. Згодом це переросло в інтерес до виготовлення натуральних мазей.
«Мазь не з’явилася випадково. У старшого сина з трьох років була проблема зі шкірою. Ми лікувалися довго: зверталися до лікарів, використовували дорогі мазі й спреї, дотримувалися дієти. Ремісії були короткі, і знову з’являлося загострення. Було боляче дивитися на дитину - відчувала себе безпомічною».
Одного разу, коли родина парилася в бані, Ірина помітила, що подразнення на шкірі сина зменшилося. Це підштовхнуло її вивчати технологію приготування натуральних мазей, властивості трав і строки їх дії. Вона почала збирати й доповнювати свої запаси з весни: деякі рослини вирощує сама, інші знаходить у степах біля лісів або в чистих місцях подалі від доріг.
«Всі рослини взаємодіють між собою і доповнюють силу одна одної: антисептично, знеболювально. Я тестувала мазь на собі, на родині, на сусідах - і результати були помітні».
Ірина зазначає, що не позиціонує свою мазь як лікарський препарат - це натуральний засіб із широким спектром застосування. Основу складають соняшникова олія та бджолиний віск, а в складі - більше двадцяти видів трав.
«Серед найчастіше використовуваних: ромашка, нагідки, чебрець, звіробій, деревій, подорожник, шавлія та інші. Мазь допомагає при укусах, ранах, порізах, дерматитах, знімає запалення, зменшує набряки і полегшує біль у суглобах. Результати перевірялися на членах родини: мамі, дідусю, чоловіку - скрізь помічали покращення. Наразі люди звертаються до мене переважно з болями в суглобах та варикозними проявами. Деякі вже замовляють повторно».
Ірина не зупиняється на одній мазі - у неї великі плани. Вона вивчає трави, які можуть допомогти при специфічних захворюваннях, зокрема псоріазі.
«Я хочу допомогти людям, у яких складні форми захворювань. Деякі трави, наприклад коров’як, важко знайти, але ми їх шукаємо. Деякі рослини збираються ранньою весною - тому далі будемо планувати поїздки за ними».
Майстриня зазначає, що її мазі безпечні і часто приносять приємні побічні ефекти: пом’якшують шкіру, розгладжують зморшки, знімають набряки.
«Мені подобається, що ця мазь навіть розгладжує зморшки. Я із задоволенням використовую її на обличчя й руки - шкіра стає м’якою, обличчя свіже, навіть якщо не виспалась чи втомилась».
Поєднати хатню роботу, господарство й творення Ірина вміє завдяки системі й підтримці родини.
«Домашню роботу ніхто не відміняв - готування, прасування, прибирання. Але у мене є свій час для творчості. Це допомагає мені відволіктися, набратися сили й енергії».
«Щиро вдячна своїй родині - чоловікові Олегові, нашим любим синочкам Лукашику та Данічці за підтримку, натхнення, розуміння. Моїй рідненькій матусі - низький уклін, що навчила цінувати та ніколи не сумніватися в своїх силах» - додає Ірина.
Майстриня ділиться думкою, що бісер і трави - це для неї не просто хобі, а частина душі й зв’язок поколінь.
«Бісер - це не просто намистинки, це історія, сплетена руками. Коли торкаєшся кожної бісеринки, ти продовжуєш історію поколінь - від бабусі до наших доньок. У кожному взорі - пам'ять, терпіння, любов, сила нашої нації. Ручна праця - це не про “довго” чи “важко”, це про душу, яку не передати фабричними стрічками. Бо колись маленькі дівчатка дивитимуться на твої руки й захочуть плести так само. І тоді бісер стане не просто прикрасою, а спадком, який не тьмяніє з часом».