Те, що кожне українське село відрізняється своїми ментальними і культурно-мовними особливостями — факт незаперечний.
От і в Шполянському районі села мають власні родзинки в традиціях, суспільному житті, способі мислення.
Село Іскрене розташоване на околиці мапи району і вабить око подорожуючих незвичайною мальовничістю.
Зберіглися база колишнього колгоспу, тваринництво та інфраструктура. Усе б ніби й нічого, якби не важка дійсність, про яку нині розповідають місцеві жителі.
Все почалось тоді, коли колишній колгосп в Іскреному трансформувався у СТОВ «Іскрене» та увійшов до структури відомого на Шполянщині СПОП «Відродження» Юрія Ляшенка. А колись успішний голова цього колгоспу Іван Брусліновський змінив своє крісло на роль «смотрящего», як кажуть самі іскренці. Відтак, всі землі державної власності та приватні земельні паї в селі перебувають в оренді СТОВ «Іскрене». А це, вважайте — у Юрія Ляшенка, який за багато років «правління» в районі звик підкорювати своїй волі всіх і вся.
І саме ця звичка перетворює життя в Іскреному на справжнє пекло, адже люди тут зараз розділені на два ворогуючі табори. З одного боку ті, хто на боці Ляшенка (переважно працівники СТОВ «Іскрене»), з іншого – хто підтримує сільського голову Миколу Остапчука. Останнього, як стверджують іскренці, команда Юрія Ляшенка не просто ненавидить, а прагне всілякими методами, навіть найбрутальнішими, скомпрометувати в очах селян, зганьбити, огудити, знищити морально!
Проте, попри відкриту війну, односельчани вже другу каденцію поспіль обирають Миколу Івановича на посаду сільського голови. Розуміючи, що публічно вступитися за нього — означатиме накликати на себе біду, свою думку виражають таємно — під час голосування на виборах. І це ще більше дратує місцевого латифундиста-монополіста, який не вгаває протистояти і вперто заважає сільському голові втілювати бодай найменші плани по розвитку села.
Так, днями до редакції «Шполяночки+» надійшов лист від депутата Іскренської сільської ради Сергія Черепенка, який висловлює обурення діями іскренських орендарів, котрі намагаються відверто маніпулювати селянами з вигодою для себе. Лист подаємо у повному обсязі (мову автора збережено):
«Відгриміли бурхливі дебати виборчого процесу і жителі села Іскрене з надією стали чекати на позитивну роботу депутатського складу сільської ради. Як і кожне скликання у депутати потрапляють ті, кому кожен округ довіряє представляти інтереси жителів села. Це в більшості освічені люди, які розуміють, про що йдеться на сесії, свідомо приймаючи те чи інше рішення. Та не дуже їх дії відповідають очікуванням людей! Більшість новообраного складу депутатів Іскренської сільської ради вже з перших сесій показала, за кого і за що вони боролися на передвиборчих перегонах. При розгляді питання про надання матеріальної допомоги учасникам АТО народний обранець О.В.Половинко вносить пропозицію перейти до другого питання про долю ставка в центрі села, а учасники АТО в його розумінні — не першочергове питання. Жителі вулиць Молодіжної, Урожайної, Лисенка звертаються до сесії сільської ради із своїм зверненням залишити за ними користування пасовищем, на яке поклали око місцеві орендарі, не бажаючи дати згоди на виділення земельних ділянок учасникам АТО із державних земель. І от більшість депутатів на черговій сесії, після ранкового прийому у конторі СТОВ «Іскрене», голосує за виділення АТОвцям землі на пасовищі, ігноруючи звернення з 37-ма підписами місцевих селян. На сесію прибувають Тетяна Ляшенко зі своїм юристом Ю.Я.Пфунтом, без якого жодне засідання сесії не проходить. Тетяна Юріївна, немов у якості кореспондента, фіксує на відео роботу сесії. І тут починається конкурс, хто кого перекричить. Депутат В.П.Слесь бере на себе повноваження головуючого сесії, вносить пропозицію голосувати і під тиском вимагає від кожного депутата це зробити. Екс-очільник громади П.І.Письменний, який, до речі, також поставив свій підпис у зверненні про залишення за громадою пасовища, — вже захищає орендаря, який начебто дає гарантійний лист на 20 років користування пасовищем жителями села і оплату АТОвцям орендної плати за ці ж земельні ділянки. Важко повірити в те, що при виготовленні державних актів «щедрий» Ляшенко залишить у користуванні громади землю, за яку буде виплачувати орендну плату. І згадуються статті в пресі про людські городи в Шполі біля центральної районної лікарні. Прикро стає за село, яке залишається на самоті зі своїми проблемам та орендарями, які не дбають про соціально-культурний розвиток села, вихваляють себе в пресі за проведений газ, який будували члени кооперативу за власні кошти, підведений газ до приміщення дитячого садка, якого там і близько немає! Мимоволі порівнюєш навколишні села — Стецівку Звенигородського району, Капустине, Васильків Шполянського району із заасфальтованими дорогами — та наше Іскрене з ямами на центральній вулиці та під’їзній дорозі. Читаючи в газетах про суттєвий внесок орендарів в інших населених пунктах в освітянську сферу, згадую лише подарований ноутбук Іскрянській школі, а заміну вікон депутати покладають на місцевий бюджет, гарантуючи часткове співфінансування орендарем. Дитсадок за скільки років існування і утримання із місцевого бюджету нарешті отримав спонсорську допомогу у вигляді дитячих меблів, а Будинок культури та клуб у Георгіївці взагалі підтримки не мають. На них спонсорська допомога не розповсюджується.
А земля ж то однакова — що в Іскреному, що в інших селах. Вона належить громаді, яка й повинна бути у вигоді від оренди, а не навпаки, — в його кабалі.
І постає питання: для кого село обирало депутатів, представників своїх інтересів? Для пана Ляшенка? Невже можливо так використовувати довіру людей, які залишилися жити в цьому селі?»
Після отримання листа пана Черепенка, ми відвідали Іскрене. І перше враження про привітне мальовниче село поступово змінюється на зовсім невтішне. Люди спілкувалися із нашим журналістом, постійно озираючись, як самі кажуть, аби не потрапити під пильне око місцевої «розвідки», створеної паном Брусліновським.
— Доносчиків вистачає. Отак сьогодні з кимось побалакаєш, а завтра впадеш в немилість до Ляшенка та зіштовхнешся з проблемами та психологічним тиском, — коментують свою поведінку місцеві жителі.
Пояснюючи ж ситуацію із виділенням земель АТОвцям, у сільській раді розповідають, що в Іскреному проживає 18 учасників АТО, які потребують виділення земельних ділянок, згідно з Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Сільський голова Микола Остапчук цілком справедливо пропонував виділити їх із числа орних земель державної власності, щоб хлопці отримали хороші землі на одному полі.
— Проте для цього потрібно розірвати договір із Ляшенком, який, у свою чергу, не має жодного бажання втрачати землю й пропонує виділити АТОвцям землю… на пасовищі, де селяни пасуть свою худобу. При цьому обіцяє сплачувати орендну плату та не виганяти людську череду. Отакий от вияв благородності, — каже сільський голова. — Тільки от самих АТОвців про це ніхто не запитав! Чи згідні вони отримати земельні ділянки з низькою грошовою оцінкою? А може вони мають бажання самі обробляти землю?
Його слова підтверджують учасники АТО Микола Шаган, Іван Лавріненко та Андрій Король, які відкрито і заявили про це на останній сесії сільської ради. Та, як виявилось, це не дуже цікавить орендаря-монополіста. Подейкують, що він, як ніхто, гарно вміє «чесно» захищати своє право на прибуток. От тільки простим людям ніяк не вдається захистити своє право на життя, чи то пак, виживання.
Послухавши людей та незважаючи на погрози, сільський голова таки взявся посприяти АТОвцям у відстоюванні їх інтересів. Провівши інвентаризацію земель на території сільради, він виокремив землі, на які вже завершився термін договору оренди з Ляшенком, щоб виділити їх під земельні ділянки для учасників АТО. Але ж як здивувався, коли виявилося, що Ляшенкове підприємство ще рік тому уклало новий договір оренди — поза відома сільської ради. І підписав його ніхто інший, як голова Шполянської райдержадміністрації Володимир Потапенко. Миколі Остапчуку нічого не залишалось, як подати позов до суду на оскарження цих дій.
Та поки діло до суду… в Іскреному розпочалося справжнє шоу із «ґвалтування» сільських депутатів. Після згаданої Сергієм Черепенком сесії невдовзі відбулася наступна, на яку знову підтягнулась Ляшенківська «важка артилерія» — донька Тетяна, яка скандально прославилась на всю Україну спробами фальсифікації виборів до Шполянської територіальної об’єднаної громади. Разом із групою підтримки вона вимагала від депутатів сільради прийняти рішення про відозву позову Остапчука, яким він оскаржує укладений в неприйнятний спосіб договір оренди земель, які належить віддати іскренським воїнам АТО. Однак не зважаючи на всі надзусилля «блідої фігури», одного голосу їй таки не вистачило. Та, мабуть, пригадавши практику погроз, якою не гребувала ще зовсім недавно на адресу працівників виборчої комісії, пані Тетяна вже після закінчення сесії «притягнула» до сільради «завербованого» депутата, який до цього відмовився голосувати на сесії, та вимагала поставили в протоколі потрібну цифру. Роз’яснювати протизаконність таких дій, певно, не варто. Тут виникає тільки одне запитання — чи настануть часи в Україні, коли такі неправомірні дії жорстко каратимуться Законом?
Те, що розповідають далі іскренці, взагалі «на голову не налазить». Виявляється, що власники земельних паїв, які віддають свою землю в оренду Ляшенку, не мають на руках навіть договору-оренди (як має бути, згідно з Законом України «Про оренду землі»). Більше того, люди не знають ні терміну, на який укладений їхній договір, ні грошової оцінки, ні розміру орендної плати, яку мають отримати — за них це вирішує орендар!
— У мене договір зі СТОВ «Іскрене» був укладений до 2019 року, — каже пенсіонерка Любов Майданенко. — І тут ні з того, ні з сього я довідуюсь, що, виявляється, вже підписала нову угоду до 2029 року! Як це таке можливо? А може я не маю бажання більше надавати свою землю в оренду? І взагалі, хто це дозволяв позбавляти людей власного вибору? Як бездумних овець, масово, шляхом обману заганяють у кабалу до Ляшенка, і правди не знайдеш! Дожилися, що не можемо висловлювати власну думку. Тепер от агітують нас приєднуватися до Василькова та створювати свою громаду. А заганять будуть так само, як і договори підписують, адже більшість людей — проти цієї громади: всі розуміють, що Ляшенко тягне нас туди, де зможе продовжувати гнітити.
Із думкою пані Любові погоджується більшість селян — може об’єднану громаду мати й непогано, аби вони не знали що, а точніше — хто за цим об’єднанням стоїть. Вже кілька місяців правдами і неправдами іскренців схиляють до об’єднання з Васильковим. «Господарю» ж бо хочеться ще більше влади та можливостей. А майже безправні досі селяни бояться, що взагалі попадуть у повне рабство.
Люди в Іскреному залякані, а ті що і хочуть висловити свою точку зору, такої можливості не мають.
— Сходки в селі проводять у такий час, коли сільська інтелігенція не може відлучитися від робочих місць, — жаліються працівники школи. — А приходять на них лише ті, хто піддається маніпулюванню. У селі — постійні скандали, у колективах люди дивляться один на одного скоса. Деякі навіть на урочистості з нагоди державних свят, які проводить сільський голова, бояться виходити, аби не потрапити під пресинг з боку Ляшенка.
А що означатиме той пресинг — у селі знають добре. На прикладі подружжя Остапчуків, в яких останнім часом постійно виникають неприємні «випадковості». Днями, приміром, згоріла скирта на городі, яка нікому не заважала. А довідку від голови кооперативу про сплату грошового внеску для проведення до свого будинку газу не можуть отримати вже другий рік поспіль.
Що ж тут скажеш, більш важкої ситуації, ніж в Іскреному, немає в жодному селі району. Коли сільська рада і контора агротовариства — мов два ворогуючі штаби спільної мови знайти не можуть, то і вирішувати всі проблеми представникам місцевого самоврядування набагато важче. Тим не менше, сільська рада змогла привести в ошатний стан адміністративну будівлю, ФАП, замінити вікна і двері у сільському будинку культури та Георгіївському клубі, при цьому ще близько 300 тис. грн. делегували районному бюджету на потреби соціальної сфери.
Та минули вже ті «більшовицькі» часи, коли селянам не дозволяли почувати себе вільно та захищати свої інтереси, відібравши в них і хліб, і волю, вселивши страх.
І ті, хто не опускає рук та мають бажання змінювати обстановку в селі, хочуть провести у липні справжнє зібрання усієї громади, щоб роз’яснити односельцям їх права та разом визначити долю Іскреного.
Марія ОСИКА