Час не стоїть на місці, життя невпинно рухається вперед. На багатьох підприємствах змінюються не лише методи господарювання, а й методи керівництва. І авторитарний стиль, який зазвичай вважався загальноприйнятним, нині вже відходить в минуле. Натомість приходить демократичний стиль керування, який ґрунтується на колегіальності, довірі, інформуванні підлеглих, ініціативі й творчості. Сучасний керівник має знаходити спільну мову з усіма, бути комунікабельним, гнучким, ставити себе на місце членів колективу і, звичайно ж, не втрачати впевненості у правильності обраного курсу. Бути таким керівником допомагають особисті якості. Це, в першу чергу ― організаторські здібності та звичайна людська риса, яку ми називаємо людяність.
Ігор Матіка — серед такої когорти. Керівну посаду — а саме директора ВП «Шполянський хлібзавод» ― Ігор Іванович обійняв не в кращі часи. В 2011 році завод спіткала доля, яку вже пережили деякі підприємства нашого міста. Попереднім власником воно було виставлене на продаж. І новим його господарем стало СТОВ «Агроспілка» (с. Соболівка).
Спочатку на заводі залишалось попереднє керівництво, а потім було прийняте рішення довірити очолити підприємство Ігорю Матіці, який до цього займався борошномельним виробництвом в одному із сільськогосподарських підприємств району.
― Мабуть, важко було ризикнути і прийняти таке рішення? ― запитую у Ігоря Івановича.
― Ризикувати іноді страшно, але вже зараз можна сказати, що той ризик був виправданий, ― каже керівник. ― Звичайно, довелося взяти велику позику в банку, але в грудні минулого року ми виплатили її.
Іноді саме такі непередбачувані ситуації, коли в нестандартній ситуації потрібно приймати миттєве рішення, змінюють весь хід життя. І не лише твого, а й понад сотні людей, котрі могли в одну мить втратити роботу.
― Головне, що нам вдалося зберегти підприємство, колектив, не скоротивши жодного робочого місця, а навіть збільшивши їх кількість, і продовжити працювати,― зазначає Ігор Матіка. ― Поставили нові енергозберігаючі печі турецького виробництва, відновили автомобільний парк, і нині він налічує до 30 авто. Доводилося купувати старі машини, проводити їхній ремонт, замінювати багато деталей, як кажуть, з нічого щось робити. І в цьому, мабуть, велика заслуга нинішнього завідувача гаражем Олега Петровича Перебийніса.
На підприємстві тоді вирішили не шукати технологічних новинок виробництва, а продовжити працювати за старою технологією, як каже директор, перевіреним «бабусиним» методом, яким і донині виробляють лише екологічно чисту продукцію, без всіляких домішок.
Та сказати, що все завжди йшло гладко і просто, буде неправдою. І, як зізнається Ігор Іванович, дійсно, були такі моменти, коли просто опускалися руки і здавалося, що виходу немає. Та він завжди пам’ятав, що коли зачиняються одні двері, обов’язково відчиняються інші. А ще ― допомагало вміння володіти собою незалежно від ситуації, включати аналітичне та стратегічне мислення. Саме це і виручало в критичні моменти життя.
Минула зима з різкими «скачками» долара піднесла для керівництва заводу нові «сюрпризи». Подорожчання енергоресурсів, сировини поставило нові завдання, які доводилося вирішувати в нових економічних умовах. І рішення знаходились. Незважаючи на всілякі перешкоди економічного характеру, сьогодні продукція Шполянського хлібозаводу з-поміж таких видів продукції інших виробників ― серед найдешевших. Підприємство, яке щодоби виробляє до 10 тонн хлібо-булочних виробів, працює в чотири зміни, повністю забезпечуючи ними район. І хоча має невеликий відсоток рентабельності, бо виробляє 78% соціального хліба, та не зменшує об’ ємів і має своє майбутнє.
― У перспективі ― встановлення ще однієї лінії з виробництва кондитерської продукції ― пряників, що дасть змогу створити близько 20—25 нових робочих місць, продовження ремонтних робіт у цехах та на території підприємства, — каже директор.
Нині на заводі працює й обмінний пункт, де завжди можна отримати свіжу продукцію. Хлібо-булочні вироби Шполянського заводу, а їх продається близько сорока найменувань, реалізуються у багатьох торгових точках району, п’яти кіосках, доставляютьсяі в сусідню Кіровоградську область, де наша продукція теж користується попитом. Та, крім чисто комерційної складової, керівництво заводу не відкидає і її соціальної..
― Є кілька маршрутів, які, можливо, й економічно невигідні нам, бо у певні села доводиться доставляти всього кілька найменувань продукції, але ми знаємо, що на неї там чекають, і не привезти її соціально незахищеним верствам просто не маємо права, ― каже Ігор Іванович.
― В нинішніх умовах постійних змін на ринку та появі нових цікавих послуг, не можна просто сидіти на місці, а думати, прораховувати, і тут цінується дух усього колективу, уміння генерувати творчі ідеї. Сьогодні ми працюємо однією командою і разом ідемо вперед, ― підсумовує розмову Ігор Іванович Матіка.
А у вільний від роботи час Ігор Іванович черпає натхнення у своїй сім’ї, де підростають син Іван та донька Кіра. Відрадою для нього є кінний спорт, рибальство. Такий відпочинок допомагає зняти напругу, додає наснаги і гарного настрою. І, звичайно ж, він цінує спілкування з друзями, щирими і добрими людьми, наділеними рисами, які найбільше цінує керівник ― порядністю та відповідальністю. Саме за такі риси і поважають Ігоря Матіку його колеги.
Лариса БАЧИНСЬКА. Фото Віктора КРАВЧЕНКА.
Майстер зміни Тетяна КІНФЕЛЬДТ.
Майстер тістообробних машин Любов КИРИЧОК.
Наталія ЗОЛОТОВЕРХА, Галина ЛИХЕНКО і Любов ЧЕПУРНА працюють на лінії формування хлібо-булочних виробів.
Тістороб Людмила ГОРОБЧЕНКО