ДУМКИ МИМОХІТЬ
Село моє розкинулося по горбах, а між горбами у ярах виблискують водним плесом ставки. У моєму яру ставки колись були повні риби. Карасі ловилися на наші дитячі примітивні крючки зі шпильок та поплавки із паличок. Джерела не давали висохнути ставкам у жнивну спеку. Береги із червонястої глини та втоптаного череп’я,— колись тут був панський завод з виготовлення покрівельної черепиці,— були покриті густою травою, подорожниками, деревієм. Діти пасли тут корів та купалися у ставках.
Корови напасалися вдосталь, напивалися води і лягали тут же на берегах, і не треба було за ними бігати. Ну справжня благодать!
Та, на жаль, у всі часи знаходилося у верхах «ініціативне» начальство, в якого народжувалася «геніальна думка» і... ставкові греблі розорювалися та засівалися мішанкою. У перший рік виростала сяка-така мішанка. Та глей від дощів спливав у ставки, замулюючи джерела. З часом греблі заросли будяками, лопухами, кропивою, кущами бузини, а у ставках рясно почав кущитися верболіз, очерет, рогоза. У людей душі боліли від такої руйнації...
Вчителька географії, яка займалася з дітьми гуртковою роботою, вчила їх любити природу. І гуртківці розчищали замулені джерела, підгодовували диких тварин та птахів, збирали насіння лікарських рослин та засівали ними розорені пагорби і навіть садили дерева. Звичайно, легко руйнується та важко відновлюється зруйноване. Але в душах дітей все ж залишається бажання зберігати багатство природи, як і бажання допомагати їй. І з таких дітей виростають гарні господарники!
Т. ЗАМОСТЯН
с. Лебедин