МІЖ НАМИ, ЛЮДЬМИ...
«ВОНИ НІКОЛИ
НЕ ЗРАДЯТЬ»
Кажуть, легко любити красивих і успішних, спробуйте полюбити знедоленого. Від кого відмовився, здавалося б, увесь світ? Це стосується не лише людей, а й братів наших менших.
Ті ж, хто дають їм прихисток і дарують любов, переконана, мають «великі серця».
У багатьох країнах світу визначення «брати наші менші» розуміється в буквальному сенсі. Там для тварин створюються притулки. Ніхто не залишається осторонь — держава і не байдужі люди фінансують їхнє існування. У Турції, наприклад, хоча і є бездомні тварини, але всі вони щеплені, стерилізовані, мають нашийники, котрі захищають від бліх та кліщів. На вулицях розставлені годівнички. За цим стежать спеціальні ветеринарні служби. В Італії, знаю не з чуток, бродячих тварин немає. Там собак, інколи навіть котів, «вигулюють» на повідку.
Всі домашні тварини зареєстровані. При народженні кожній тваринці під шкіру вводиться «чіп», тобто ідентифікаційний номер, котрий видно при огляді тварини на спеціальному медичному обладнанні. На господаря, тварина якого бродитиме без нагляду, чекає штраф і навіть ув’язнення. Але такі випадки трапляються дуже рідко. Італійці люблять своїх тваринок, беруть їх із собою скрізь, навіть у кафе.
Всі ми знаємо актора Алена Делона. На його утриманні — п’ять притулків для бездомних тварин, а в помешканні чоловіка проживають вісім собак. У маєтку Делона є собаче кладовище, де похоронені всі тварини, котрі колись жили поруч з ним. А ще... він добився від влади Франції письмового дозволу, щоб після його смерті бути похороненим у центрі цього кладовища — «в колі друзів». В одному інтерв’ю пояснив, чому вважає собаку найкращими другом: «Це той, хто ніколи не зрадить»...
ГРОШІ,
У ПОРІВНЯННІ
ІЗ ЇХНЬОЮ ЛЮБОВ’Ю, — НІЩО
В Україні, на жаль, та й у нашому місті, рідко натрапиш на таке ставлення до «братів наших менших». Але за участі волонтерів та небайдужих створюються притулки, і є багато людей «з великим серцем», котрі підбирають бродячих тварин, лікують, віддають їх у «хо-роші руки» або залишають у себе.
П’ятеро котів і четверо собак живуть у моїх знайомих шполян. Песика, який прожив у них п’ять років, голодного й холодного, в буквальному сенсі, знайшов пізнім осіннім вечором син моїх знайомих: проїжджаючи на велосипеді повз смітник, почув жалібне скавучання. Цуцик знаходився у міцно зав’язаному целофановому пакеті, йому, мабуть, ще й місяця не було від народження, він був кволий і хворий. Нові господарі вчили його їсти, лікували. А при візиті до лікаря дізналися, що він навіть не дворняжка, а собака рідкісної породи!
Чому ж колишні хазяї викинули щеня? Ветеринар пояснив, що, коли малюки досягають місячного віку, «заводчики» вибраковують тварин (як собак, так і котів). Адже покупці дуже ретельно оглядають «товар», і, якщо знаходять, або навпаки, бачать відсутність властивих цій породі елементів окрасу, такі тварини вважаються бракованими. А в цього цуцика, виявляється, на його біду, було забагато білих плям. Тож у тих, для кого бізнес на першому плані і хто викинув це щеня, на місці серця, мабуть, виросли банкноти. І зайвий клопіт, пов’язаний із влаштування тваринок, їм не потрібен...
Потім мої знайомі дали притулок ще не одній тваринці — чотирьом маленьким худим і кволим кошенятам, яких хтось викинув у посадці, ще згодом — песику, якого без ознак життя, з перебитим хребтом, знайшли на дорозі. Собачка одужав, звик до своїх хазяїв, але у бідолахи працювали лише передні лапки. Син моїх знайомих щоденно займався з собакою реабілітаційними вправами.
А потім, зрозумівши, що все це марно та щоб пес не стирав об землю до кісток задні кінцівки, повзаючи по подвір’ю, змайстрував для нього інвалідного візочка. Собака не сперечався, коли його покалічену задню частину поклали на візок, він досить швидко навчився так пересуватися.
Часто буваючи в гостях у своїх знайомих, я на власні очі бачила, що тварини, котрі волею долі потрапили до них, доглянуті і чудово почуваються. Я не раз казала господарці дому, що захоплююсь їхніми вчинками. У нинішній час, коли ми змушені «рахувати кожну копійку», утримування навіть такої кількості тварин суттєво відображається на сімейному бюджеті. Вона, усміхнувшись, відповіла: «Так, але ми про це не шкодуємо. І гроші, в порівнянні з їхньою любов’ю, ніщо». Справді, я бачила, якими очима дивляться на неї, вирвані колись із лап голодної смерті, собаки…
Про «велике серце» ще одного підприємця-шполянина добре знають у нашому місті, він ладен за власний кошт утримувати притулок для тварин, котрі потребують піклування,хто позбавлений можливості мати хазяїна й житло… Для цього йому потрібне лише приміщення. Сьогодні ж чоловік підгодовує чи не всіх безпритульних тварин центру міста. А коли в однієї із бродячих собак народились цуценята, він облаштував для новоствореної собачої сім’ї картонний будиночок біля одного зі своїх магазинів, щоб коли малеча підросте, бажаючі мали змогу взяти цуценя. Сам слідкував, щоб воно потрапило лише в «хороші руки». І собачата знайшли нових господарів.
Всі ці люди, без сумніву, мають «великі серця». Але є й такі, які мають протилежну думку.
СОБАКИ
СТВОРЮЮТЬ ЛИШЕ ПРОБЛЕМИ
Якось, розповідаючи в людному місці про своїх друзів, що піклуються тваринами, і захоплюючись їхніми добрими вчинками, мене «перервав» незнайомий чоловік, котрий сердито й невдоволено відгукувався про захисників бездомних тварин. Він розповів, що на його очах бродяча собака накинулася на жінку, і якби він не відігнав тварину, вона добряче покусала б незнайомку. І взагалі, існують випадки, коли в дворах багатоповерхівок, вів далі чоловік, «мешкає» не один десяток собак, завдяки тому, що «добросердечні» бабусі їх підгодовують. І не раз така тічка нападала на людей, і, що найжахливіше, страждали й діти. «Відстрілювати їх треба», — такою була думка цього чоловіка.
Справді, така проблема існує. Не раз вона порушувалася і у телепрограмі «Стосується кожного». По-своєму бачать вирішення проблеми деякі люди — підкидаючи тваринкам отруйне м’ясо. І очевидцями останніх хвилин життя цих бідолах часто стають маленькі діти.
То як же вирішити нам цю проблему, що робити з безпритульними тваринами? Чи вистачить у кожного із нас людяності, щоб гуманно розпорядится їхніми долями ?
Ніна ІВАШКЕВИЧ
м. Шпола