Фарби, дерево, бетон: як майстриня з Водяного створює красу у рідному селі

Марина Боровик - художній керівник будинку культури в селі Водяне. Вона перетворює звичайні стіни, дерево і бетон на яскраві картини та скульптури. Її роботи прикрашають школу, подвір’я та міські свята.

Журналісти Шполяночки поспілкувалися з майстринею про її захоплення, творчі пошуки та реалізовані ідеї.

Марина опанувала талант до малювання без жодних курсів чи наставників, усьому навчилася власними зусиллями.

"Воно якось із роками прийшло, - розповідає жінка. - У дитинстві я багато не малювала, у школі було всього кілька малюнків. А ідея розписувати стіни з’явилася випадково: одного разу попросили розмалювати в школі двері, потім одну стіну, іншу… Так і почалося".

Останнім часом вона працювала над розписом стін у школі. Цей проєкт зайняв близько двох з половиною тижнів. Працювала переважно у вихідні, бо в будні часу немає. У середньому витрачала по чотири години на день, а то й по пів дня.

Розпис шкільних стін - лише один із численних творчих проєктів майстрині. Колись вона створювала дерев’яні скульптури бензопилою. Вирізала з пеньків дідів-оберегів, пташок.

"Це було моє особливе захоплення, - згадує Марина. - Але зараз і здоров’я вже не те, і часу бракує. Та й без хорошої бензопили складно, а якісний інструмент коштує недешево".

Також жінка працює у напрямку арт-бетону. Декоративні скульптури з цього матеріалу прикрашають її двір та подвір’я знайомих.

"Роблю без рукавиць, бо так зручніше. Але після роботи руки вщент побиті й обдерті", - зізнається майстриня.

Окремий напрямок її творчості - панно для міських свят. Саме вона створила великий герб України, тризуб, вишиванкові орнаменти та карту України, які прикрашали сцену у Шполі.

"Нині готую нове панно до Дня Незалежності, розміром метр на сім із жовто-блакитним українським орнаментом", - ділиться Марина.

Мистецтвом вона займається понад п’ятнадцять років, відтоді, як почала працювати в клубі. Згодом захопилася архітектурним ліпленням, яке нині користується великим попитом.

"У цій справі потрібне терпіння, увага і швидкість, - продовжує жінка. - Матеріали швидко застигають, тож іноді доводиться працювати навіть уночі. Але мені настільки подобається ця справа, що я зовсім не помічаю, як минає час".

У господарстві Марини навіть побутові споруди набули ошатного вигляду, а камін у будинку прикрасила унікальна ліпнина.

Та за всіма цими роботами стоїть ще одна важлива роль - роль матері. Діти вже дорослі та самостійні, а старший син понад два з половиною роки служив під Бахмутом, нині на Донецькому напрямку, поблизу Покровська.

"Мої діти - найкращі, найдобріші й найщиріші у світі. Мені це говорять навіть сторонні люди. Вони завжди мене мотивують і підтримують у всіх нових починаннях", - з гордістю каже пані Марина.

Для неї мистецтво це не просто робота чи хобі. Це спосіб зробити світ довкола теплішим, світлішим і красивішим. Її фарби, різьблені фігури, бетонні скульптури та панно, це не лише про творчість, а й про любов до людей і рідного села.