30 РОКІВ ВІД ДНЯ ЧОРНОБИЛЬСЬКОЇ ТРАГЕДІЇ
Минуло три десятиліття, як наше життя розділилося на два періоди — до і після трагедії. Знак полинової зірки отверезив запал наукового світу, який стрімко вів нас уперед до прогресу. Радості від зростання рівня цивілізації на зміну прийшла розгубленість і безсилля перед незвіданим невидимим монстром. Радянська влада намагалася всіляко стримувати паніку, заспокоювала громадян, створюючи вигляд звичайного плину подій. Про наслідки аварії, яка сталася 26 квітня, ніхто не повідомляв, а традиційні паради 1 травня пройшли не лише в інших містах та столицях радянських республік, а й в самому Чорнобилі, за горб від якого неспинно палала вбивча радіоактивна хмара.
Житель Мар’янівки і голова Шполянської громадської організації «Союз-Чорнобиль» Олександр Рогозінський народився і виріс у Львові. Разом із дружиною після навчання приїхали до Чорнобиля за направленням на роботу у 1985 році. Тетяна влаштувалася бухгалтером у місцеве споживче товариство, а Олександр — водієм у цій же фірмі. Враження від нового міста мали позитивні — поряд красувалася новозведена Прип’ять з новими багатоповерхівками і сучасною інфраструктурою. Її жителі всі працювали на Чорнобильській АЕС та військовому заводі.
— Запам’яталися величезні вивіски у місті з багатозначними написами: «Самая мощная в мире электростанция имени Владимира Ильича Ленина», «Город атомщиков и энергоприборостроителей», — згадує свої враження Олександр Станіславович. — Тоді справді добробут працівників цього об’єкта був високим і здавалося, що ми вже на самій висоті прогресу.
Коли вибухнув четвертий енергоблок, ми бачили, як на горбку з Прип’яті вирував дим, але нам нічого не повідомляли. Уявіть собі — цілу добу міліція і військові людей там тримали в оточенні, нікого не випускаючи. Ніхто нічого не розумів, тим паче того, що знаходилися в радіації. Туди їхали пожежні звідусіль. Вогню не було, лише дим від стержнів, що виробляли енергію (їх в народі називали «олівцями»). Потім почали евакуювати людей із Прип’яті, говорили, щоб нічого, окрім документів, не брали, бо після погашення пожежі вони повернуться сюди і житимуть далі. Роз’їжджалися всі, хто куди міг — до родичів, друзів, розселялися по дитячих літніх таборах...
Парад
біля палаючого реактора
— А в Чорнобилі ще як ні в чому не бувало організували першотравневий парад, в якому і ми з дружиною взяли участь. Пам’ятаю, що Великдень тоді, як і в цьому році, співпав із 1 травням.
Коли вітер помінявся, ми всі відчули гидкий присмак міді в роті, у горлі першило, постійно хотілося води. Згодом, коли вже явним став масштаб катастрофи, ми переїхали до Тетяниних батьків у Мар’янівку, де у нас народився син. Указ М.Горбачова гласив про те, що нас повинні були без трудових книжок взяти на роботу у аналогічних підприємствах інших міст, тож дружина влаштувалася до Шполянського райст, а я — в АТП. У січні 1987 року мене мобілізували до Чорнобиля на ліквідацію наслідків аварії і я два тижні возив матеріали для засипки і бетонування четвертого енергоблоку, тобто долучився таким чином до його гасіння. У Шполянському районі ми з дружиною стали найпершими на облік чорнобильців у поліклініці. Сьогодні, на жаль, список цієї категорії людей зменшився удвічі в зв’язку із смертями. Тоді нас щомісяця змушували проходити обстеження, досліджували стан здоров’я. Створили відразу, ще в 1986 році, громадську організацію, стали гуртом вирішувати свої проблеми — в основному це матеріальні допомоги на лікування, санаторне оздоровлення, юридичні супроводи. Хвороби переважно у всіх схожі — суглобів, підшлункової, всі мають гіпертонію. Навіть я, колись повністю здоровий, після перебування в Чорнобилі став гіпертоніком...
Відзначення 30-ої річниці аварії на ЧАЕС
— 26 квітня ми традиційно проведемо мітинг біля стели «Героям-ліквідаторам» у парку Слави, потім нам організовують вечір-зустріч у районному будинку культури. За сприяння голови райдержадміністрації Володимира Потапенка закупили пам’ятні медалі кожному ліквідаторові, я дуже вдячний всім, хто відгукнувся і допоміг нам з організацією цих заходів. Для нас, чорнобильців, важливе спілкування, зустрічі, бесіди, бо маємо спільний біль, спільну біду і життєві інтереси, які захищаємо разом. У цьому також нам допомагають і працівники управління соціального захисту населення, зокрема, спеціаліст Валентина Кучерява. Хочу назвати наших активістів, з якими постійно проводимо різну громадську роботу: Сергій Кобраніцький із Ярославки, Юрій Кавун із Мар’янівки, Юрій Кравченко, Михайло Ткаченко, Степан Москалик, Микола Поліщук із Шполи. Вдячні і приватним підприємцям та фермерам, які небайдужі до наших проблем і надають фінансову підтримку для різних потреб чорнобильців: Павлу Мальчику, Максиму Доценку, Василю Стеценку, ТОВ «Шпола-Агро-Індустрі», Василю Варенику та іншим.
Розмовляла Наталія СТОРЧАК.
ДОВІДКА
На обліку в управлінні соціального захисту населення Шполянської райдержадміністрації перебувають потерпілі та ліквідатори І категорії — 145 осіб, ІІ категорії — 204, ІІІ категорії — 183 особи, які отримують щомісячну компенсацію на продукти харчування та щорічну компенсацію на оздоровлення, також надання ліквідаторам одноразової допомоги по втраті здоров’я.
В управлінні перебувають на черзі для забезпечення санаторно-курортними путівками потерпілі та ліквідатори І категорії, які впродовж року оздоровлюються в санаторіях.
Управлінням надаються пільги на медичне обслуговування громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.