Надія Дубина зі Шполи - художниця-живописець за фахом, яка пройшла шлях від класичної мистецької освіти до гончарства, петриківського розпису та розпису одягу. Її творчість формується на поєднанні професійної підготовки, наставництва та багаторічного практичного досвіду, а кожен новий етап ставав продовженням пошуку себе в мистецтві.
Журналісти Шполяночки поспілкувалися з майстринею, яка розповіла про свій творчий шлях, перші роботи, наставників і те, як глина стала важливою частиною її життя.
Народилася Надія в селі Мар’янівка, де й минуло її дитинство, сповнене перших творчих спроб. Після школи вона вступила до художнього навчального закладу в Решетилівці Полтавської області, де отримала фахову мистецьку освіту та сформувалася як художниця.
«Я поїхала навчатися в Решетилівський художній ліцей, і там уже остаточно сформувалася як художник», - згадує вона.
У 2002-2003 роках Надія вийшла заміж, народила сина і згодом повернулася до Шполи. Після цього певний час вона займалася родиною, а до активної творчості повернулася вже пізніше, поступово знову шукаючи себе в мистецтві.
«Я взагалі за професією художник, живописець. Закінчувала навчальний заклад і саме там почала свій шлях у творчості», - розповідає майстриня.
Важливу роль у її становленні відіграв наставник Станіслав Мазурик. Саме завдяки йому вона остаточно занурилася в гончарство та почала працювати з глиною більш системно.
«Завдяки йому я вже почала остаточно цим займатися, бо до того я довго шукала себе, саме тоді почала ліпити серйозно», - говорить Надія.
Найбільше майстриню захоплює ліплення з глини - невеликі скульптури та робота на гончарному крузі.
«Я більше люблю ліпити, робити скульптурки і працювати на крузі», - зізнається Надія.
Перший виріб вона зробила на гончарному крузі - це була маленька вазочка. Згодом з’явилася можливість поїхати до Івано-Франківська до майстрині, щоб побачити техніку роботи, адже тоді поруч не було фахівців, у кого можна було б навчатися.
Поступово вона почала працювати активніше, паралельно займалася живописом і возила свої роботи до Умані та Черкас, де їх виставляли в художніх салонах. Згодом відбулися й перші знайомства з іншими майстрами.
Окремо Надія згадує й про петриківський розпис, який став ще одним важливим напрямом її творчості. Вона розмальовувала кухонні дошки, декоративні речі та навіть продавала роботи на базарі.
«Я дуже люблю петриківський розпис, розмальовувала свої роботи, кухонні дошки, робила різні декоративні речі і навіть продавала їх на базарі», - розповідає вона.
Поворотним моментом стало знайомство з керівницею студії «Світ майстрів» Інною Вовк, після чого Надія стала учасницею творчої спільноти.
Також у її житті були перші виставки та участь у міських заходах.
«У мене була виставка з іншими майстрами, і я навіть брала участь у виставці в парку, це було суперово», - згадує майстриня.
Серед її робіт - глиняні магніти, тарілки, панно та декоративні вироби. Один із випадків, який запам’ятався особливо, стався тоді, коли жінка, поспішаючи на потяг, буквально забігла й купила її роботу.
«Я тоді ще не була учасником студії. В мене була робота із зображенням українського діда і бабусі. Вона прибігла, швидко купила і побігла на потяг. Тоді я зрозуміла, що моя праця не даремна і подобається людям», - розповідає вона.
Певний час Надія жила у Фастові, але через напружену ситуацію в країні повернулася до Шполи. Зокрема, її мама важко переносила гучні вибухи, тому родина ухвалила рішення повернутися додому.
Паралельно майстриня почала вивчати місцеві матеріали для роботи з глиною.
«Ми шукали глину у нас в місцевості. Є чорна глина - вона пластична, якщо її зліпити, вона не тріскає. А жовта - більш суха і тріскає», - пояснює Надія.
Зараз, за її словами, працювати стало простіше, адже глину можна купити готову.
«Дуже подобається використовувати слов’янську глину, але інколи її важко знайти. Вироби висихають за 4-5 днів, після чого їх випалюю у печі при температурі близько 1100 градусів протягом 6-7 годин. Температуру потрібно постійно контролювати, адже неправильний випал може зіпсувати виріб. Після випалу роботи розмальовую акриловими фарбами і покриваю лаком».
Окремим напрямом її роботи є барельєф - ліплення на стіні з гіпсу або сатенгіпсу. Перші спроби ліплення вона робила ще в дитинстві, використовуючи глину, яку знаходила самостійно.
«Я ще з дитинства брала глину і щось ліпила сама», - згадує вона.
У родині Надії також була творча атмосфера: батько малював і писав вірші, що також вплинуло на її формування як мисткині.
«Мій батько малював і писав вірші, і це теж вплинуло на мене», - каже вона.
Окремим великим напрямом став розпис одягу, яким вона займається близько року. Спочатку було хвилювання, адже робота з текстилем відрізняється від полотна.
«Рік тому я почала розписувати одяг і мені це дуже сподобалося. Спочатку я боялася, бо на текстилі малювати складніше і це відрізняється від полотна», - розповідає Надія.
Вона працює з футболками українського виробництва, підтримуючи вітчизняного виробника. Розписує одяг на замовлення, зокрема дитячі речі.
«Спочатку футболка натягується на каркас, наноситься малюнок спеціальними акриловими фарбами для тканини. Після цього виріб висихає добу, фіксується праскою і стає придатним для носіння» - пояснює майстриня.
Такі речі витримують прання при 30 градусах, хоча вона радить прати вручну для кращого збереження малюнка.
«Перші роботи я створювала для себе та родини, але згодом почали з’являтися й замовлення. Зокрема, розписувала футболки для трьох сестер із мультяшними героями - Губкою Бобом і Патріком. Також розмальовувала й власний одяг» - розповідає жінка.
Надія зазначає, що найбільше їй до душі петриківський розпис, який вона хоче розвивати й надалі.
«Я дуже люблю петриківський розпис і хочу його розвивати», - каже вона.
У майбутньому вона планує продовжувати працювати з розписом одягу, не боїться складніших робіт і прагне професійного розвитку.
Найбільша її мрія - відкрити для дітей світ гончарного мистецтва та показати, як народжуються вироби з глини.
«Я б дуже хотіла навчати дітей гончарству, щоб вони бачили весь процес створення виробу. Зараз мало хто знає, скільки праці стоїть за кожною чашкою чи вазою. Мені хотілося б передавати ці знання дітям і ділитися тим, що сама вмію».