З самого початку повномасштабного вторгнення точаться суперечки, чи повинно бути місце розвагам на мирних територіях. Одні категорично проти всіляких веселощів, інші ж, навпаки, виступають за їхню присутність у цивільному житті навіть попри війну.
«Шполяночка+» розбиралася, хто правий у цій ситуації та що на це каже психолог.
Леся Осадчук, директорка комунального закладу «Центр культури і дозвілля» Шполянської міської ради зізнається, що постійно чує критику на свою адресу через різні заходи, які відбуваються у громаді.
– Критика завжди буде сипатися, просто все необхідно направляти у правильне русло, – розповідає Леся Осадчук. – Не бачу нічого поганого в тому, що ми влаштовуємо благодійні концерти. Потім за ці гроші ми допомагаємо військовим. Зараз кожен має згрупуватися і допомагати, хто чим може. Ті, хто лежать на дивані і тільки критикують – це їхнє право. Минулої п’яниці я організувала танці. Можливо, це для когось погано і хтось скаже, що я нібито танцюю на кістках. Але цими танцями я зібрала кошти і купила хлопцям аптечку. Так само я збираю і купую зимові костюми для військових. Мої діти поїхали на конкурс, і вся оплата пішла на підтримку хлопцям. Я вважаю, це нормально.
Поряд із розвагами завжди повинне бути усвідомлення, що війна триває, каже жінка. Шполяни, на думку пані Лесі, мають дещо більше поваги до полеглих воїнів, ніж в деяких інших містах.
– Потрібно іноді виїжджати за межі Шполи. Ми, наприклад, зустрічаємо загиблих, – продовжує керівниця. – Їде кортеж і ми «на автоматі» зупиняємося і схиляємо голови. У деяких інших містах люди навіть не зупиняються. Стосовно хвилини мовчання: це моя ініціатива і в Шполі вже щодня звучить «хвилина мовчання». Наше місто дуже гарно виховане щодо цього.
Розваг потребують і самі захисники, які приїжджають у відпустку.
– Жодного разу не чула докорів від родичів військових, що, мовляв, навіщо влаштовувати різні заходи, поки триває війна, – каже Леся Осадчук. – Їм не до цього, і вони не мають цієї злості незрозумілої. Це ті, хто лежать на дивані, розкидаються якимись аргументами, засуджують… Нехай одягнуть чуже взуття і спробують все на собі. Не дарма кажуть, що коли ми знищуємо свою культуру і вона не на часі, то за що ми тоді воюємо? Нещодавно у нас була вистава «Рятуйте, мене женять!». На неї прийшло багато матерів військових і самих військових, які прийшли у відпустку. То дякували, мовляв, хоч трохи розвіялися. Їм треба звідкись брати сили, щоб далі боротися. А ще було таке, що мав приїхати цирк, а його скасували. Один військовий сказав, що приїхав на 5 днів і не встигав нікуди повезти свою доньку. Тому хотів потрапити у цирк. Але не вийшло.
Ярмарки, які також можна вважати за розвагу, зазвичай приносять чимало грошей, за які потім «закриваються» потреби для захисників.
– Не так давно мені закидали, що ярмарок я проводила для «галочки», – розводить руками пані Леся. – Це було образливо дуже. Люди готувалися, старалися… І нічого собі «галочка» вийшла, адже ми потім купили дві автівки для воїнів. Не один раз я розчаровувалась. Плакала, але вже наступного дня закотила рукава і працювала далі.
Заступниця голови Шполянської громади Ірина Каландирець впевнена, що у людей не може бути одностайності в цьому питанні.
– Моя особиста думка така, що у жителів нашої громади не може бути якогось одного погляду, – говорить Ірина Іванівна. – Та, зважаючи на реалії, навіть якщо це театральна постановка з елементами комедії, але на заході є скринька для донатів і на початку вшановують пам'ять про полеглих, то це має право на життя. У програмі Олени Зеленської «Ти як?», зокрема, йдеться про те, що ми не маємо бути увесь час в жалобі та негативних емоціях. Іноді треба показувати самим собі стійкість, аби не з’їхати з глузду. Тому заходи з елементами розваг мають йти поряд з тим, аби не забувати, що в країні триває війна.
Іноді стаються прикрі ситуації, коли люди вимагають припинити розваги і показати щось патріотичне, а потім це ігнорують.
– Нещодавно у нас були дві поспіль вистави у жанрі «комедія», – згадує заступниця. – Люди трохи розважилися і розвантажилися. Але таких заходів не повинно бути над міру. Тоді ж попросилися до нас молоді режисери із документальними фільмами про двох загиблих українців. Ми вважали за доцільне, в першу чергу, організувати саме це. Але, на жаль, ми були прикро вражені, коли на нього прийшло 6 осіб. Це при тому, що оголошення про показ були скрізь. Люди, які в мережі писали, що не хочуть Сумської і щоб привезли щось патріотичне – не прийшли. Не хотілося у соцмережі потім цю ситуацію аналізувати. Водночас знаємо наших найактивніших дописувачів, то часто не можемо зрозуміти, чого конкретно вони хочуть і за що вони.
Дехто критикує навіть молодят, які хочуть влаштувати весілля. Ірина Іванівна впевнена, що такі події мають відбуватися, але без гучних співів і танців. Також позитивні емоції вкрай необхідні дітям, які переживають через війну іноді більше, ніж дорослі.
– Розваги мають бути в міру стриманими, – пояснює Ірина Каландирець. – Нехай люди одружуються, справляють весілля. Але це має бути без п’яних танців. Скрізь має бути баланс. 1 жовтня, коли був захід до Дня захисників і захисниць, до нас з Олегом Івановичем підійшли дві дружини військових і сказали, що хочуть, аби в громаді були і комедії, і заходи з піснями. Вони в постійному очікуванні, тривогах, страхах і тому дуже втомилися. Щодо дітей, то в них має бути дитинство. Коли не буде сміху і блиску в оченятах, то як ми їх врятуємо під час війни? Психологи кажуть, що діти війну переживають ще важче, ніж дорослі. Тому ми зараз вигадуємо різні заходи, аби підтримати їхнє ментальне здоров’я.
Психолог Павло Селянко запевняє, що не можна звинувачувати ні тих, хто проти розваг, ні тих, хто за них.
– Не можна говорити, що хтось правий у цій ситуації, а хтось помиляється, – пояснює фахівець. – У кожного своя правда і ґрунтовні пояснення. Тому, я б не звинувачував жодну зі сторін. Деякі люди за те, щоб були розваги і культурне проводження часу. Навіть самі деякі воїни говорять, що вони воюють, аби в країні було мирне життя і було куди повертатися. Ті, хто залишився на мирній території, мають берегти це мирне життя. Але є й такі захисники, які думають трохи інакше. Один мій знайомий, якого я знаю як хороброго воїна із розважливим баченням життя – проти подібних розваг. Їм важко на фронті і важко бачити, що хтось безтурботно розважається в цей час.
Ніхто не забороняє людям трохи розслабитися, але й варто працювати на перемогу у цій війні, говорить Павло Селянко.
– Люди мають правильно розставляти пріоритети, – зазначає психолог. – Якщо в житті є місце розвагам, то водночас має бути такий собі моральний стоп-кран. Треба не лише розважатися, а й активно допомагати тим, хто воює. І якщо людина корисна й допомагає, то може й відпочити, аби мати сили працювати далі. Тобто, треба бути на боці оборони, а не лише розважатися і бути байдужим до всього, що відбувається в країні.
Фахівець стверджує, що піти до ресторану чи без зайвого ентузіазму потанцювати – не є чимось негативним навіть під час війни. Навпаки, подібні приємні моменти допомагають моральному розвантаженню. При цьому не варто напиватися і пускатися у веселі танці. У будь-якій розвазі потрібно шукати «золоту середину», поки триває війна.