Зазвичай, до редакції нашої газети надходять листи від учнів, які діляться враженнями про свої зустрічі з колишніми однокласниками, вчителями, які дякують своїм наставникам за їхню науку, за добрі поради і настанови, за те спілкування, яке залишилося в серцях на все життя. Нещодавно редакція отримала листа вдячності своїм колишнім учням від вчителя Кримківської школи Людмили РІНКЕВИЧ, яка майже півстоліття своєї трудової діяльності присвятила дітям, і яка і досі не лише пам’ятає, а й продовжує любити усіх своїх вихованців, які також віддячують своїй вчительці увагою і теплом.
Кажуть, коли ти впродовж життя твориш добро, коли віддаєш людям те, що маєш, те, чим наділив тебе Бог, не вимагаючи нічого взамін, то і добро, і багатство повертаються назад до тебе сторицею...
Дарує добро
Людмила Тарасівна Рінкевич ― найбагатша у селі людина. Щоправда її багатство не в нажитих матеріальних цінностях. Її багатство ― в любові дітей, онуків, її численних учнів, простих людей, яким вона впродовж всього життя робить подарунки. Вона вишиває чудові речі, які... дарує усім, кого цінує, поважає, кого любить, залишаючи про себе пам’ять в серцях багатьох людей.
Коли Людмила навчалась у сьомому класі, у неї сильно погіршився зір, так, що про захоплення вишивкою, над якою вона просиджувала увесь свій вільний час, не могло бути й мови. Та Людмила не зрадила йому. Натомість захопилась ще більше. А роботи свої роздавала, дарувала знайомим, рідним, просто гостям свого дому. Вона добре засвоїла для себе просту істину: все добро, яке ти робиш для людей, повертається до тебе сторицею…
― Я ніколи нікому нічого не шкодувала. Вишивала і віддавала... Дарувала рушники своїм учням, молодятам на весілля, ― розповідає Людмила Тарасівна.― Порахувати, скільки і кому, просто неможливо. Колись намагалась підрахувати, яку кількість рушників вишила для рідних, друзів, знайомих, учнів, то налічила близько 200.
Ще були сорочки, серветки, наволочки, рушники, які на святі останнього дзвоника вчителька дарувала учням свого випускного класу, у якому була класним керівником, молодим, що ставали на весільний рушник. Словом, є багато всього, що сьогодні нагадує людям про педагога, народознавця, майстриню. І це приємно. Людмила Тарасівна таки отримала від Господа нагороду. Сталося диво: У 49 років до неї повернувся зір, і навіть тепер вона може читати та вишивати без допомоги окулярів.
Та найбільше колишня вчителька любить згадувати і розповідати про своїх учнів.
Я щаслива, що маю таких учнів!
― Такою вже є наша робота, що результати своєї праці ми можемо побачити лише через десятиріччя, ― пише Людмила Тарасівна в листі до редакції. ― Я 42 роки працювала в Кримківській школі. Вісім разів прощалася з випускниками. Любила усіх своїх учнів. Але найбіль-ше запам’ятала випускників 1970, 1975, 1995 років. Найтепліші стосунки збереглися з випускниками 1970-го року.
Минуло вже 45 років, а дружба між нами все міцнішає. Ми зустрічаємося тепер щороку. Раді вони зустрічі і з колишньою вчителькою російської мови Н.Зачепою. Телефонують нам обом. А коли бувають у Кримках, то обов’язково заходять в гості.
Я поважаю своїх вихованців за те, що вони вміють допомагати один одному, розділити радість, підтримати в горі. Коли цього року в тяжкому стані була наша однокласниця Олена Меркотан, якій була потрібна термінова операція, всі швидко відгукнулися, зібрали кошти. Шкода лише, що нашої Оленки не стало.
Допомагають вони і у зборі експонатів до музею. Лідія Колісник привезла чудові рушники з Вінничини, Ольга Волик подарувала сімейну реліквію ― майстерно сплетену з лози шумівку для вареників. А Володимир Шувалов, який живе поблизу Запоріжжя, привіз козацький макогін 1873 року. Я завжди рада зустрічі з ними та їхніми половинками.
І ось жовтневого похмурого дня на моєму подвір’ї засвітило сонечко: на ньому з’явилися Михайло Курінний із Тюмені (він, до речі, дуже гарно розмовляє українською мовою. А ще ― привіз фото своєї робочої кімнати, де сидять наші українці-робітники на фоні українського прапора), Володимир Шувалов із Запоріжжя, Дмитро Крутогуз із Миколаєва, Ніна Козак із Черкас, Людмила Рибченко, Ніна Ткаченко із Кримок. Ми щиро вітали Михайла з днем народження. Я подарувала йому вишиту ікону Вишгородської Божої Матері. На що він, дякуючи, сказав: «Дорожчого подарунка я в своєму житті не мав».
Доки спілкувалися за чашкою чаю, нам телефонували однокласники зі Львова, Києва, Вінниці, Звенигородки. Вчителям вручили чудові квіти. А на згадку про зустріч мої учні посадили у моєму дворі тую. Наступного дня всі поїхали на гостину до Людмили та Віталія Пшеничних, до родини Віктора Семененка, де їх радо приймали і звідки телефонували і мені, і Наталії Олександрівні.
То чи не щасливі ми, вчителі, маючи таких добрих, щирих, хороших учнів, відчуваючи що в кожному з них є й часточка нашої праці.
Я щиро вдячна долі, що подарувала мені такий клас!
Коли любов взаємна
А днями до редакції газети завітали випускники Кримківської школи Тетяна та Галина Паримуд, які з великою вдячністю і такою ж любов’ю згадували цю зустріч і з захопленням розповідали про свого класного керівника та інших педагогів, які залишили незабутні враження випускників.
― Після закінчення інституту прийшла до нас у школу працювати молода, енергійна, сповнена сил Наталія Олександрівна Зачепа. Чарівна жінка, хороша мама, талановитий педагог, учитель за покликанням, мудрий наставник, цікавий співрозмовник, творча особистість... Другою домівкою стала для неї школа, а учні ― її дітьми, ― розповіли пані Тетяна та пані Галина. ― З великим задоволенням ходили ми до неї на уроки. Увесь свій час, всю себе віддавала вона роботі.
Перша наша вчителька ― Сабадаш Мотря Свиридівна ― інтелігентна, мудра і терпляча, саме вона навчила нас читати і писати, ― розповідають жінки. ― Після 4-го класу наше виховання продовжила наш класний керівник друга мама ― Людмила Тарасівна Рінкевич ― молода, енергійна, вимоглива, лагідна, з привітною усмішкою жінка. Щоліта вона організовувала нам екскурсії, подорожі. Ми побували в Умані, Корсуні, Стеблеві, Каневі, Черкасах, Городищі і навіть на цілий тиждень їздили до Києва. Кожен випуск Людмили Тарасівни був особливим.
Минув час, ми стали дідусями та бабусями, на жаль, вже втратили своїх батьків, вийшли на пенсію, і переоцінили своє життя. Шкодуємо, що мало їздили до батьків, мало говорили лагідних слів. Тепер, коли приїжджаємо в село, ходимо в гості до своєї другої мами, ділимося з нею своїми радощами і невдачами. Ми знаємо, що Людмила Тарасівна нас уважно вислухає і дасть цінну пораду.
Насамкінець випускниці через газету просили передати палкий привіт усім своїм однокласникам та вчителям Кримківської школи.
Лариса БАЧИНСЬКА (фото автора).