Справедливо колись було відзначено одним з вітчизняних діячів, що історію України читати без корвалолу не можна. Біда під знаком полинової зірки, порівняно не дуже від нас віддалена в часі, ще на довгі століття залишить чорне тавро в серцях нашого багатостраждального народу.
Час невмолимо спливає, але спільний літопис мусимо берегти, не забувати жодного прізвища, котре належить до числа героїв-звитяжців. Це глибоко усвідомлюють активісти зі шкільного пошукового загону села Васильків. У їх творчому доробку зберігається не лише інформація про всіх своїх земляків — Героїв Чорнобиля, а й їхні світлини, оформлені в окремий альбом. На жаль, багатьох із них немає серед живих — радіаційне ураження далося взнаки згодом… Ось деякі біографічні рядки наших героїчних рятівників з цього цінного самвидаву.
Валентин Панасович БОНДАРЕНКО, народився 1943 року в селі Васильків. Працював водієм на цегельному заводі і має 43 роки трудового стажу. В Чорнобилі ніс службовий обов’язок з 1987 року, пробув там 55 днів. Возив на станцію робочим спідню білизну для переодягання і так звані «могильники». Жили в наметах взимку, спали одягнені в бушлати, так перебували тридцятиградусні морози...
Анатолій Миколайович БЕРЕГОВИЙ народився 1961 року в селі Васильків. 18 квітня 1987 року викликали на 5 годин ранку до військкомату, пройшов медкомісію. І так потрапив до села Корогод, яке знаходиться в десятикілометровій зоні від Чорнобиля. Возив на станцію робочих, солдатів. Жили в школі, яка за будовою схожа була на рідну васильківську. Його портрет був на дошці пошани цегельного заводу. Зараз перебуває на заслуженому відпочинку.
Василь Олексійович БОДНАР народився 1954 року в селі Васильків. Виховувався у Корсунь- Шевченківській школі-інтернаті. В Чорнобиль мобілізувався 26 грудня 1987 року. Спочатку йому довірили топити в наметі, потім перевели на хлібокомбінат, пік хліб для робочих. А потім працював у пральні. Прав одяг робітників станції на великих пральних машинах. Кидав у машину дві лопати глини і трохи порошку. Глина добре вбивала радіацію. Додому прибув 26 квітня 1988 року.
Микола Миколайович СТУПКА народився 1953 року в селі Скотареве. До Чорнобиля мобілізували як електрика за спеціальністю. Але довелося працювати кухарем, готувати їжу для робітників станції. Пробув там чотири місяці. Чотири рази був на самому реакторі по 10 хвилин. Закидали лопатами пісок. Там набрав 9,600 Бер радіації. А норма — 25, 26 — це уже смертельно. І зараз продовжує працювати на кар’єрі сторожем.
Микола Минович ПІДРЕЙКО народився 1952 року в селі Васильків. В Чорнобиль поїхав у 38 років. Був там три місяці, возив техніку, яка опромінилася, за колючий дріт. Все життя пропрацював на тракторі спочатку в колгоспі, потім на Васильківському гранкар’єрі. Зараз перебуває на заслуженому відпочинку.
Микола Миколайович ТАРАВКОВ народився 1951 року в місті Луганськ. Влітку 1987 року поїхав добровольцем до Чорнобиля. Там ремонтував автобуси, інший транспорт, який перевозив спеціалістів на атомну станцію. Пробув там місяць. До пенсії працював у таксопарку. Зараз проживає в селі Василькові. Олексій Наумович ШПИЦЯ народився 1955 року в селі Васильків. До Чорнобиля потрапив у 32 роки. Там брав на станції гарячу воду, заливав у цистерну, додавав порошок і возив поливати заражені радіацією дерева. Працював дві години на день. Пробув там два місяці. Жив у селі Корогод, яке знаходиться в десятикілометровій зоні від Чорнобиля.
Михайло Артемович РІЗНИК народився 1944 року в селі Васильків. 28 років працював у Шполі на нафтобазі. З роботи і забрали його до Чорнобиля. Було це 15 вересня 1987 року по 14 листопада 1987 року. Працював на третьому енергоблоці, дезінфікували мотори свинцем, закривали риштаки кабелями. Переїхав з родиною до Василькова у 2000 році.
Левко Панасович БАКАЛИНА народився 1946 року в селі Васильків. Закінчив Одеське морехідне училище, але в море ходити не судилося. Працював укладальником доріг. А потім аж до пенсії — на Васильківському асфальтному заводі. У Чорнобиль потрапив 21 січня 1987 року і пробув там до 7 квітня. Доводилося побувати на самій станції. Помер у 2003 році.
Василь Іванович БОЙКО народився 1951 року у селі Капустине. У 1986 році в складі екіпажу т/х «Краматорськ» брав участь у доставці різних вантажів для потреб з ліквідації аварії на ЧАЕС. Мав посвідчення ліквідатора ІІ категорії. На пенсії проживав в селі Васильків. Помер у 2011 році.
Олександр Максимович ГОРДІЄНКО народився 1956 року в селі Васильків. 1 травня 1986 року поїхав у Чорнобиль. Там возив хворих, лікарів Переодягали їх через кожні три години. Жили в школі. У Чорнобиль їздив двічі. Працював все життя водієм. Помер 27 квітня 2012 року.
Левко БАКАЛИНА.
Василь Андрійович КАЛИУШКО народився 1958 року в селі Вербівець Катеринопільського району. Потрапив до Чорнобиля в 1987 році. Возив керівників, начальників службовим автомобілем. Пробув там майже півроку. Потім працював 10 років в Звенигородському лісництві. Помер у 2003 році.
Степан Ілліч ПАВЛЮК народився 17 вересня 1953 року. Потрапив до Чорнобиля у 1987 році взимку. Пробув там три місяці. Працював водієм, возив одяг у пральню. В останні роки життя працював у лісовому господарстві. Помер 2006 року.
Володимир Якович РАДЧЕНКО народився 1956 року в селі Скотареве, де і закінчив середню школу. У Чорнобиль пробув у 1987 році чотири з половиною місяці. Возив на бензовозі солярку, бензин. До пенсії так і не дожив. Помер 10 травня 2008 року.
Олександр Пилипович ЧОРНОЗУБ народився 1946 року в селі Веселий Кут. У 1976 році переїхав із сім’єю у Васильків, працював машиністом – мотористом в Корсунь-Шевченківській дистанції шляхів сполучень. З 18 квітня по 26 травня 1987 року виконував службові обов’язки по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Інколи працювали всього 15 хвилин на добу, але цього було досить, щоб отримати певну дозу опромінення. На станції перебував десять днів. Робота була небезпечна.
Степан ПАВЛЮК.
Засобів захисту не було. Коли їхав до Чорнобиля, прощаючись із сім’єю, сказав: «Може я не повернусь, то знайте, що я віддав своє життя за вас, щоб ви щасливо жили...».