“Кіборг” у білому халаті: історія медика з Черкащини, який тримав оборону Донецького аеропорту

Лікар зі Шполи Олександр Кондратюк під час Революції гідності був частиною медичної сотні, у 2014 році пішов рятувати життя на фронт: вивозив поранених військових з Донецького летовища. Під час однієї з таких евакуацій — 20 січня 2015 року, він загинув, пише Суспільне.

Пам'ять про нього лишилася у фотокартках, меморіальних дошках та вулиці, яку назвали на його честь. Історію 43-річного "кіборга у білому халаті" розповіла Суспільному його мати Ольга Кондратюк.

Протягом 11 років Ольга Миколаївна привітатися з сином приходить на місцеве кладовище, щораз каже:

"Як я тебе обійняти хотіла!"

На його могилі завжди є квіти. Це, зі слів пані Олі, — від вдячних пацієнтів. Нині її душу зігрівають спогади та фотографії сина, на яких і дитинство, і студентські роки.Пані Ольга розповіла: Саша був бажаною дитиною, тому ніколи для нього не жаліли ані часу, ані сил.

"Він такий був здібний з першого класу. Ми ніколи його не били. Вчили, батько ним займався математикою. Чоловік був грамотний в мене: все життя був головним агрономом".

Підтримали батьки мрію сина стати фельдшером. Після навчання Олександр лікував пацієнтів у сільській амбулаторії.

"Поїхав у Лозуватку. Побув там із зими до літа. Сказав: «Мама, до мене ходить півтори тисячі людей і я хочу далі працювати й вчитись»", — пригадала жінка.

Олександр Кондратюк став педіатром. У дитячому відділенні місцевої лікарні, де проходив інтернатуру, згадують, як Олександр щодня долав мопедом 37 кілометрів, аби вже о восьмій ранку приймати пацієнтів.

"В пологовий зі мною ходив і тут працював. Не конфліктний зовсім був. Дуже хороша людина і як лікар —хороший", — поділилась спогадами завідувачка педіатричного відділення Ольга Сова.

Після закінчення інтернатури Олександр переїхав до Києва. Далі — Майдан, де був частиною медичної сотні, а згодом — АТО, куди пішов добровольцем, розповіла його мати:

"Пішов він на Майдан й не сказав. Мені вже люди сказали, я його сварила, питала нащо це йому".

Та Олександр Кондратюк робив все це, аби уберегти маленьку донечку Ангеліну, дружину та маму від війни, зазначила пані Ольга:

"Дзвонив, казав, що все добре, все добре. Розповідав: мама, я лікую. І мені дуже подобається, що я людей рятую".

Після чергового дзвінка 20 січня слухавку так і не підняв. Вже тоді, як пригадала Ольга Миколаївна, сприйняла це як тривожний знак:

"Його знайшли під плитою — ось таке мені казали".

Про мужність сина під час оборони Донецького аеропорту, його подвиги і порятунки десятків життів рідні дізналася від кіборгів під час прощання. Пані Ольга і нині шкодує, що не змогла уберегти свою єдину дитину:

"Кіборги завжди до мене дзвонили із Києва. Дуже довго. Все хотіли приїхати, але не приїхали. Хлопці казали, ми б хотіли цю маму побачити, бо він думав за маму постійно".