Двадцять шість років. Чи досить такого відрізку часу для країни, аби розквитатися зі старими злотворними системними явищами, звільнитися від нав’язаних колоніальним режимом псевдоцінностей і помилкових догм та повністю перезавантажити сучасне життя у вільній, незалежній, свобідній державі? Для постгеноцидного суспільства, напевне, мало. Самі подумайте: ручне управління та планова економіка у колишньому СРСР потребувала саме тої структурної ієрархії, яка дозволяла справлятися із поставленими верхівкою задачами. Простих смертних не питали ні про що, а якщо й демонструвалися якісь елементи демократії, то передусім це мало вигляд звичайної формальності (згадайте хоча б вибори без вибору). І ця система залишається і понині, трансформована, але жива як Лєнін, і міцно пручається напередодні остаточної агонії.
Минуло вже більш як чверть століття після краху могутнього Союзу і початку відліку часу молодої держави – Україна. Тоді всі розраховували на її природні багатства, землі, виробничі площі, працьовитий народ. Мало хто сумнівався в швидкому успіху. Та блискавичні кризи, девальвації, махінації, організовані за першого керівництва (родом із того ж СРСР) — ввели український народ у жахливий стан безгрошів’я, безробіття та безкарного грабунку у великих розмірах.
І те, що ми не розпочали справжніх, не бутафорних реформ, від самого початку подібно Польщі, досі наносить колосального удару по всім сферам нашого життя, породжуючи зневіру та злість у пересічних громадян.
Чому ж у нашій такій милій, мальовничій і багатій країні неможливо налагодити логічну і ефективну систему, яка б забезпечувала кожному громадянину гідний рівень життя? Адже всі визнають — наш Основний Закон є чи найідеальнішим серед країн світу, та тільки… не виконується. Маємо парламентсько-президентську модель, у якій парламентарії — багатії-мільярдери, залізно зацікавлені зберігати якнайдовше передану у спадок від СРСР, давно не дієву, систему, яка живить наших обранців колосальною можливістю грабувати державну скарбницю. Немає куди далеко ходити, візьмемо хоча б приклад по лінії президентської вертикалі — адміністрації, в яких структурні підрозділи не спроможні виконувати свою головну роль: сприяти розвиткові, впроваджувати реформи, а не відсиджувати для годиться у кабінетах.
Так, адміністративно-територіальна реформа вже два роки як втілюється в Україні і цю роботу проводить виконавча гілка влади. Однак на прикладі Шполянщини важко продемонструвати заслуги управлінців із Шполянської райдержадміністрації у сприянні створенню об’єднаних територіальних громад в районі. Цей процес обійшовся поза їх впливом, за небайдужої і активної діяльності саме громадян, які свідомі того, що зміни без участі самих людей не настануть. Не сприяла наша РДА і реалізації законів про декомунізацію на території району. Жодних пропозицій, зустрічей, роз’яснень і участі на сесіях місцевих рад, на яких це питання розглядалося. Вочевидь, важко позбуватися рідної ідеології, яка кормить їх і досі: стабільна зарплата, паперові плани-звіти, показовість активної діяльності. В той час, коли важливі соціальні, економічні, аграрні питання на ділі не вирішуються. У різних відписках так і зазначається: «повноважень таких не маємо».
Та це не заважає показово фотографуватись на фоні змін, які нині відбуваються поза їх участю. Ось нещодавно офіційна сторінка Шполянської РДА повідомила про те, що районний керівник під час візиту до Центральної районної лікарні «…зустрівся та поспілкувався з головним лікарем району Василем Уманцем та медичним персоналом лікарні. Керманич району поцікавився і ходом поточних ремонтних робіт, які нині тривають в інфекційному відділенні. Близько 92 тисяч гривень з районного бюджету буде освоєно на ремонт палати №3 та заміни покрівлі вищеназваного відділення. Цього ж дня голова райдержадміністрації побував і в ендоскопічному кабінеті поліклінічного відділення центральної районної лікарні, де нещодавно за кошти районного бюджету, а це понад 1 мільйон гривень, було придбано вкрай необхідний сучасний медичний апарат — відеогастроскоп Pentax EG-290 Kp. Лікар Оксана Домчук подякувала голові Шполянської райдержадміністрації…».
Новина ніби й чудова. Та тільки забули згадати, що дякувати від імені всіх шполян та лікарів за придбання дорогоцінного сучасного обладнання варто аж ніяк голові РДА, а депутатам сільських і міської рад. Адже кошти на ці цілі делегувала кожна сільська рада району та Шполянська міська рада, яка виділила, зокрема, 213 тис. грн. на відеогастроскоп. Але про це, як зазвичай, ані слова.
Варто вкотре нагадати, що кошти районного бюджету витрачаються не за вказівкою чи примхою голови РДА. Пропозиції до проектів програм та фінансування закладів охорони здоров’я, культури, соціального захисту, навчальних закладів подаються знизу, з колективів, а фінансове управління, використовуючи їх у роботі, готує проекти рішень на сесію райради. Тож остаточне рішення про виділення коштів на той чи інший об’єкт приймає депутатська більшість, з якою голова РДА не завжди може знайти спільну мову.
Напевне-таки, не потрібно боятися реформи. Страшніше буде, коли все залишиться так само, як писала у «Записках українського самашедшего» велична Ліна Костенко. Хіба не набридли вже оці рудименти совкової подвійної моралі? Система, яка не приносить ефекту й користі громаді, повинна бути ліквідованою. Невже громада сама не знатиме, на що спрямовувати свої ресурси і обирати пріоритети розвитку? Навіщо їй потрібен вождь із комплексом великого короля, який насправді-то — голий!
Марія ОСИКА