ІСТОРІЯ ВЕЛИКОГО ПІДПРИЄМСТВА
(Продовження.
Початок в №34).
Відновлення
після пожежі
У квітні 1904 року лебединські селяни звернулися до Київського генерал-губернатора з проханням, щоб Бродський пришвидшив будівництво нового заводу, яке, до речі, вже тривало другий рік.
Можливо, що це прохання було інспіроване Бродським, бо в цьому випадку його наміри співпадали з побажанням селян, і він ще й хотів набути прихильності високого начальства.
Звичайно, темпи будівництва були високими, хоча все виконувалося ручною працею тисяч робітників. Це говорить про високу організацію праці на будівництві та завчасну підготовку необхідних матеріальних засобів для цього.
Тоді ще й звертали увагу на архітектурне оформлення виробничих споруд. До цього часу уцілілий технологічний корпус вважається архітектурною пам’яткою місцевого значення.
Як уже вказувалося, новий завод розпочав роботу в 1905 році, а цей рік був відзначений в Росії революційними змінами і масовими заворушеннями. Тому на заводі був відразу встановлений 8-годинний робочий день. На безперервних процесах доба ділилася на три 8-мигодинні зміни в такому порядку:
І зміна: 4.00—12.00
ІІ зміна: 12.00—20.00
ІІІ зміна: 20.00—4.00
Цей порядок був вигідним для сільського населення, для якого була вільною якась частина дня, а ніч не розривалася навпіл, як це було в усі пізніші часи.
Після пожежі 1902 року відбулися і деякі кадрові зміни. Директор В.І.Васильєв, який 8 років перебував на цій посаді, був переведений на інший завод. Його послідовно замінили: В.Є.Афанасьєв, М.В.Врагов, І.Неуронов впродовж 1903—1905 років, коли будувався рафінадний завод. Швидка зміна директорів була припинена в 1906 році з приходом на цей пост Ю.М.Бріксмана, який протримався тут вже 6 років.
Залізниця —
як вікно у великий світ
Початок ХХ століття для заводу був відмічений підведенням до Лебедина залізничної гілки, що значно розширило можливості вантажного і пасажирського сполучення села. У 1900 році була побудована і залізнична станція, і невеликий прирейковий склад (рампа) для відправлення готової продукції. Станцію назвали «Златополем» (можливо на честь власників заводу Бродських, які були родом із Златополя). Ця назва проіснувала довго і фігурувала в МПС СРСР до 1939 року.
Дещо пізніше на цій станції можна було купити квитки на проїзд залізницею до інших станцій в межах Росії. Один раз на тиждень із станції «Златопіль» відправлявся пасажирський вагон (за розкладом) до станції «Цвіткове», де можна було прокомпостувати куплений тут квиток на потяги в інших напрямках. Це було перше вікно у великий світ для лебединців, вони мали можливість поїхати у далекі краї значно швидше і комфортніше, аніж звичним гужовим транспортом.
Ця залізнична гілка була побудована, як і пізніше нова рафінарня, за дуже короткий термін — приблизно за рік.
Будувало її Олександрівське акціонерне товариство цукрових заводів при активній взаємодії з Міністерством шляхів сполучень Росії, і після будівництва ця гілка була передана в казну.
Приватні землі відчужувалися за рахунок держави. Ці виплати тривали ще декілька років. Довжина гілки складала 13,3 км, вартість — 295650 крб. Тут вказана відстань до станції «Златопіль», будова якої і зараз зберігається і розташована під Шполянським лісом. В подальшому розвиток залізничного транспорту на території заводу тривав впродовж майже 100 років і проводився свмим заводом.
Нові правила Бріксмана
Можливо, що під впливом подій 1905—1907 рр. директор Ю.М.Бріксман змушений був змінити правила внутрішнього розпорядку, які діяли з 1898 року, тобто ще за існування старої цукроварні та рафінарні. Тоді ще був 12-годинний робочий день і деякі інші нормативи.
Для кращого уявлення читачів про суть нововведень та існуючий тоді трудовий розпорядок вважаю доцільним привести уривок з цього документа мовою оригіналу з подальшим невеликим коментарем. Датування за старим стилем.
«Выписка из правил внутреннего распорядка, составленного Бриксманом, в 1906 году.
Прерывные работы:
1. Вертельная сортировка рафинада и обвертка его в бумагу.
2. Упаковочная или бочковая.
3. Наружные работы.
4. Ремонтные работы в мастерских.
Начало работы в 6 ч. утра.
Окончание в 5 ч. вечера.
Перерыв 8 ч. — 8 ч. 30 мин.
12 ч. — 13 ч. 30 мин.
Всего 9 часов.
Все работы означенных групп вовсе не производятся:
Во все воскресения;
6, 25, 26, 27 декабря;
1 и 6 января;
2 февраля;
Пятница и суббота;
25 марта;
Страстной недели;
29 июня;
Понедельник и вторник;
6 и 15 августа;
Пасхальной недели;
8 и 14 сентября;
1 октября День Вознесения Господня;
21 ноября 2-й день, Сошествия Духа.
Каждую субботу и накануне вышеперечисленных праздничных дней рабочие всех означенных групп освобождаются от работы в 4 часа дня».
(Центральний історичний архів України, ф. 574, оп.1, спр., 120., арк.64).
Як бачимо, тривалість дня була 9 год. при 6-денному робочому тижні. Вихідними, крім неділі, були всі двонадесяті православні свята (плюс Покрова, Миколи та Петра й Павла). Найдовше відзначалося Різдво — 3 дні та Паска — 5 днів. Всього набиралося 21 календарний день на ці свята.
Цікаво, що в цьому розпорядку дня були відсутні так звані царські дні, яких раніше (у 1898 році) набиралося 9, а всього з православними святами було 36 календарних днів при 12-годинному робочому дні.
Можливо, що це відбулося під впливом подій 1905—1907 років, коли антицарські настрої серед населення дещо посилилися.
За організацію
повстання — шибениця
Не оминули завод і події так званого Лебединського повстання, яке розгулялося у червні 1906 року. Відомо, що 27 червня цього ж року під тиском натовпу робітників і селян помічник механіка Н.Л.Блюмберг дозволив молодому кочегару Цяпкалу Степану Івановичу дати тривожний гудок, який би послугував сигналом до загального страйку. Але через деякий час в паровишню зайшов сам директор Бріксман і велів припинити подачу гудка. Але за сигналом гудка великий натовп селян і робітників рушив у центр села, де відбувся бій з прибулими раніше для придушення повстання драгунами.
Дещо пізніше драгуни отримали підкріплення і повстання було придушене. Частину повстанців було заарештовано, почалося слідство. Цікаво, що адміністрація заводу старалася захистити заарештованих робітників, видаючи їм свої позитивні характеристики. Це викликало підозру в жандармів і вони звернулися до Київського генерал-губернатора з вимогою закрити завод, використовуючи надані їм для придушення повстання закони воєнного часу.
Засуджені за участь у повстанні 1906-го року
М.Пухлій та А.Двірник
Проте завод не закрили, а організаторів повстання близько 40 душ засудили на різні терміни позбавлення волі, а трьом із них головним організаторам Мефодію Пухлію, Григорію Рудасу, Антону Двірнику присудили за законами воєнного часу вищу кару через повішення. Ці троє звернулися до царя, і він замінив їм шибеницю на дворічну каторгу.
Помилувані царем,
але розстріляні НКВС
Різною була доля людей, причетних до тих буремних подій. С.І.Цяпкало прожив ще довго і не без гордості хвалився, що він «давав гудок на революцію». Помічник механіка Н.Л.Блюмберг пішов на підвищення, ставши помічником директора, пережив революцію 1917 року, а за радянських часів став головним інженером Всесоюзного науково-дослідного і проектного інституту цукрової промисловості. Але в сумно-звісному 1937 році був репресований і розстріляний.
Директор Бріксман допрацював на нашому заводі до 1912 року і змушений був залишити свій пост у зв’язку зі зміною власника. Про це детальніше зупинимось пізніше.
Штамп
на 4-кілограмовому пакеті
лебединського рафінаду.
А перші троє помилуваних царем після 1917 року приїхали в Лебедин. Найбільше відомо про Мефодія Павловича Пухлія. Після повернення в Лебедин він деякий час працював на заводі і очолював загін по боротьбі з бандитизмом. Тоді в обстановці анархії і розгулу злочинства організовувалися під егідою ЧК з місцевого населення озброєні загони для боротьби з бандитизмом. Через деякий час Пухлій виїхав з Лебедина і працював експедитором на Піївському та Селищанському цукрозаводах. 30 серпня 1937 року його було заарештовано, звинувачено в контрреволюційній діяльності і страчено. Цього разу вже без помилування...
Іван ЄЛІНЕЦЬКИЙ, краєзнавець.
с.Лебедин.
(Далі буде).