У Лозуватці особливо бережливо ставляться до пам’яті про тих, ким пишаються не лише жителі села, а й вся Україна. Однією з видатних постатей рідного краю є Степан Федорович БЕНДЮЖЕНКО (БЕН) — український поет, репресований комуністичною владою у 1937 році. 29 жовтня 2015 року виповнилося 115 років з дня його народження, а 1 листопада — 78 років з дня його страти енкаведистами.
Минулого понеділка громада села присвятила пам’ятний вечір з цієї нагоди, який провели на садибі поета. Тут по-особливому затишно, кожен елемент домашнього побуту символізує стиль життя цілого українського народу, його мрії, бачення краси, поєднання з природою. Меморіальна дошка на будинку сповіщає про увіковічення пам’яті великого сина України, який безмежно любив свою землю, свій народ, свою родину, оспівував їх у своїх поетичних творах. Та не лише захопленням, а й відображенням гірких реалій, котрі нищили українську націю, були пронизані його поетичні рядки. Саме за його освіченість, інтелігентність, глибокий розум і патріотизм, небайдужість до долі своєї країни Степан Бен потрапив у невідворотну немилість до тодішньої окупаційної влади. Вирок був неминучим...
Степан Бен закінчив сільську вищепочаткову школу, навчався в учительській семінарії, що була відкрита в 1918 році на батьківщині Тараса Шевченка в Кирилівці, закінчив два курси педагогічного інституту. У судовій «справі» фігурують плутані відомості, що Бендюженко служив «у Петлюри штабістом», а також у Денікіна й навіть у «банді Гризла». Службу в Червоній Армії відбував протягом 1920—1922 років, після чого повернувся в Лозуватку, працював біля землі, продовжував займатися самоосвітою й періодично виїжджав до Києва та Харкова в справах публікації своїх віршів.
У 1928 році на одному з літературних вечорів Микола Зеров почув вірші Степана Бена. Після публікації їх у періодиці привітав автора як надійну зміну неокласиків. Але пізніше Степан Бен стачленом літорганізації «Плуг».
Арештовувався в 1929 році Черкаським ДПУ чи то за зв'язки з СВУ (так при-наймні свідчить довідка сільради), чи за агітацію проти колективізації та протягом трьох років відбував заслання на Крайній Півночі. Повернувшись додому, учителював спочатку в Лозуватці, а потім у с. Княжа на Звенигородщині.
Як поет Степан Бен не встиг розкрити свої можливості на повну потужність, оскільки видав лише одну збірку віршів «Солодкий світ» (1929 р.), опубліковану видавництвом «Плужанин». Під час обшуку 27 липня 1937 року в нього забрано дванадцять зошитів й один блокнот із віршами, сліди яких досі не віднайдені. З тих публікацій, що збереглися, неважко зробити висновок, що їхній автор був поетом високої художньої культури (недарма ж на нього звертали увагу неокласики), мав стійкі й достатньо виразні національні переконання, прагнув поєднати в своїй творчості «солодку» і «гірку» любов до України та її безталанного народу з любов'ю до «людини світової», вільної, розкутої та ні від кого не залежної. Йому боліла пітьма українських хуторів, «пронизаних полинною печаллю», він страждав від того, що «хмурий листопад» брів на ті хутори «під дзенькіт чоток і лопат» і тому закликав не відчиняти йому воріт, замкнути перед ним «на засуви всі двері» і вірити, що на обріях наших орбіт («у згустках золотих і синіх вечорів») усе-таки з'явиться колись «новий золотіючий світ».
Повторно Степана арештували 2 серпня 1937 року — арешт здійснив оперуповноважений НКВС УРСР сержант держбезпеки М.Котляренко. Слідство вів лейтенант Добричев, який звинуватив Степана Бена в участі у «шпигунсько-повстанській організації, якою керувала польська розвідка». Протоколи допитів свідчать, нібито поет визнавав свою «провину», яку підтверджували кілька інших «учасників» цієї лжеорганізації — переважно селяни Звенигородського, Шполянського та інших районів Черкащини. Слідству підлягали понад 50 осіб, з яких 33 засуджені 22 жовтня 1937 року до розстрілу. Вирок був виконаний 1 листопада 1937 року опівночі.
Перегляд цієї «справи» відбувся аж у 1958 році. У висновках слідчого, а також у протесті прокуратури Черкаської області та в рішенні трибуналу Київського військового округу зазначено, що всі, хто був притягнутий до кримінальної відповідальності, засуджені в 1937 році безпідставно, тому вирок скасовувався, а справа припинялася «за недоказаностью обвинения».
Степан Бен був реабілітований посмертно...
Чи стало це полегшенням для його родини? Кохана дружина Анастасія, яка пережила неймовірний біль від тяжкої втрати, пронесла його в серці впродовж всього життя. Хіба можна було забути цю дикунську жорстокість, хіба переконаєш родини репресованих у вартості тих псевдоцінностей, заради яких знищували мільйонний цвіт української нації!
Його дружині Анастасії судилося прожити довге життя, її не стало вже в 1991 році, коли Україна звільнилася від довголітнього комуністичного гніту. Сьогодні ж, дякуючи Богові, в будинку Бендюженків проживає їхня донька Майя Степанівна Скрипник, її доглядає син Анатолій Романович з дружиною та внучка Аліна Анатоліївна Радзієвська, які проживають у Шполі. Дивовижна родинна спадковість проявилася у праправнучці Степана Бена — Валерії, нині студентці одного з харківських вузів. Ще з малого дитинства її проби пера були помічені вчителями, вона навіть перемагала у районних конкурсах «Тарасовими шляхами». Історію свого видатного предка ця родина береже як святість, він є виразним духовним наставником як для них, так і для всіх його земляків.
Тож надзвичайно теплою і зворушливою стала традиційна листопадова зустріч у дворі Бендюженків, яку трепетно підготували сільський голова Станіслав Бойко, працівники культури Станіслав Пістоль, Тетяна Кара, Ірина Таран, Неля Фицайло, Ігор Карий, вчителька Людмила Діхтяренко, учні місцевої школи Вікторія Клец, Володимир Сичов, Євгеній Олійник. Цього дня були продекламовані поетичні рядки, написані Степаном Бендюженком, а їх гармонійно супроводжували тематичні пісенні виступи та спогади про його нелегку біографію.
Прикрим є лише те, що жоден представник районної влади не знайшов часу для участі у вшануванні видатного земляка. Хіба не повинні в першу чергу пам’ятати про такі дати заступник голови райдержадміністрації з гуманітарних питань чи працівники відділу культури? Якщо матимемо таке керівництво, не оминути отже і подальшої участі українців у знищенні їх родових цінностей!
На заході побувала Наталія ДАВИДЕНКО.
Фото автора та з архіву Анатолія СКРИПНИКА.
Степан БЕНДЮЖЕНКО (БЕН) разом із дружиною Анастасією(у верхньому ряду) в колі рідних.
Донька Степана БЕНА Майя Степанівна СКРИПНИК.