Із кожної подорожі, чи то Україною, чи з-за кордону, але ми повертаємося зовсім іншими людьми. Бо саме під час подорожей, як вважають психологи, у десятки разів збільшується концентрація подій і вражень, нових людей та місць. Ми на якийсь період забуваємо про щоденну рутину, і кожен новий день переживаємо як маленьке життя. І, дійсно, саме далеко від дому починаєш розуміти, що для справжнього щастя потрібно зовсім небагато…
Сьогодні — мої враження від поїздки Німеччиною. Вона здавна вважається країною, до якої прижився стереотип охайності і педантичності. А ще — країни, де все робиться для людей. Мені випала нагода побувати у двох містах східної і західної Німеччини — Дрездені та Франкфурті-на-Майні, зупинятися у готелях маленьких німецьких міст, проїжджати деякими селами країни. І щодо правдивості цих слів не доводилося сумніватися.
Спочатку хотілося б розповісти про Франкфурт-на –Майні. Надто вже вразили мене у цьому місті хмарочоси і чудернацькі дерева платани…
Грошовий мішок Європи
Франкфурт називають містом контрастів, діловою столицею Європи, його грошовим мішком. Гуляючи його вулицями помічаю, як вдало поєднані сучасні традиції зі справжньою німецькою старовиною. У будь-якій точці міста можна побачити і затишні невеличкі будинки, зведені у традиційному німецькому стилі, і хмарочоси та сталеві сірі конструкції.
Хмарочосами (тут шість найвищих хмарочосів Німеччини) рясніє банківський центр міста, який ще називають районом Манхеттен, американським мегаполісом — тут життя вирує і кипить. Саме тут знаходяться два найбільші європейські банки — Deutsche Bank (Дойче банк) та Європейський центральний банк. Населення Франкфурта складає 600 тис. осіб (ще 320 тис. щодня приїжджає сюди на роботу). Це — банківський квартал, де знаходяться офіси, біржі, транснаціональні корпорації. Саме тут щодня укладаються угоди на мільйони, мільярди та трильйони євро…Кожен п’ятий тут – банкір.
У Франкфурті знаходяться найбільший німецький аеропорт, площею 26 кв. км, гігантський стикувальний вузол між Заходом і Сходом.
Натомість старе місто, вуличками якого можна гуляти цілий день, відволікає від міської метушні. Тут здається, що ти потрапив в минуле і нікуди не поспішаєш. Воно дивно спокійне і чисте. Старовинна ратуша – окраса цієї частини і один із символів Франкфурта-на-Майні. Однією з головних визначних пам'яток Франкфурта є будинок, у якому народився німецький поет Гете. Тут він написав декілька своїх великих творів і почав роботу над «Фаустом». Поряд із будинком — музей Гете, де зберігаються його роботи та роботи його сучасників.
Чому так розповсюджені платани?
У деяких європейських містах довелося зустрічати насадження дерев платанів, або чинарів. Зустрічаються вони і в українських містах. Ціла алея платанів — у центральній частині Франкфурта. Здалеку увагу привертають високі гіллясті стовбури дерев. Зелена, бура кора шарується і опадає пластинками, оголюючи новий жовтуватий покрив. Від цього стовбур здається вкритим мозаїчним мармуровим орнаментом.
Листя у чинари велике й гарне, а плід-горішок в народі називають чинариком, його можна їсти, він корисний і приємний на смак.
Саме через декоративну цінність і витривалість в умовах атмосферного забруднення їх часто використовують для оздоблення вулиць міст, замінюючи ними менш витривалі породи дерев, такі як тополі, каштани, липи, клени та інші. Але головна цінність платанів ще й в іншому — вони гарно очищають повітря. Саме тому і розповсюджені в таких мегаполісах. От якби і в нашому місті висадити платанову алею…
Упорядковане німецьке життя
Проїжджаючи країною, важко не помітити доглянуті будівлі, архітектурні пам’ятки, здається — жодного хаосу чи безладу. Все, що стосується побуту — абсолютний порядок. Щоправда, таких сіл, як у нас, зі зруйнованими будинками і непрохідними дорогами там не існує. А маленькі села зі своїми охайними будиночками, тротуарною плиткою, рівними і чистими проїзними шляхами радше схожі на невеличкі казкові містечка. Люди, які зустрічалися, відкриті у спілкуванні, всі вітаються і завжди посміхаються…Спочатку це було якимось незвичним, а потім до цього починаєш звикати…
Готелі, де зупинялися (не якісь круті, а звичайні тризіркові) дуже охайні і впорядковані. Скажу відверто, що як не намагалася, але не довелося знайти абсолютно нічого, за що б можна було зробити зауваження німцям . Як кажуть, ані пилинки, ані краплинки — все скірізь виблискувало, сяяло, пахло… Німці суворо дотримуються правил сортування сміття і таким чином піклуються про чистоту довкілля. Перед кожним будинком можна побачити набір різнокольорових контейнерів: зелений — для біосміття, синій — для паперу, жовтий — для пластика, темно-сірий — для загальних відходів.
Німці, звичайно, є різні, але склалося таке враження, що більшість слідкують за своїм здоров’ям і харчуванням. Гуляючи впродовж кількох годин набережною річки Майн в обідню пору, нарахувала близько сотні чоловіків, жінок, підлітків, які займалися бігом. Всі вони мали гарну спортивну форму. Їдять мало, але вибирають «здорову їжу». Хоча скрізь і всюди продають ковбаски і пиво, та ті, з ким довелося перетинатися у подорожі, снідали зазвичай мюслі з молоком, омлет, зелений чай чи сік, хліб із висівок, фрукти.
Про німецькі ковбаски хочеться зауважити окремо. Мабуть, у жодній країні світу немає такої кількості ковбасок та сосисок, як у Німеччині. Це культова їжа, і продається прямо на вулицях. Але, виявляється, замовляти просто «німецькі» ковбаски, неправильно. Бо їх там дуже багато різновидів. До найпопулярніших ковбасок належать ковбаски ріндсвурст, братвурст, тюрінгер, вайсвурст, боквурст, каррівурст , нюрнберзькі.
При цьому кожна з них має свою фірмову рецептуру, технологію приготування. Наприклад, ріндсвурст або франкфуртські ковбаски роблять з яловичого фаршу з додаванням білого перцю, паприки та збитого яєчного білка.
Але якими б не були ковбаски, їх смакувати — одне задоволення.
Як висновок
Ті, кому вперше доводилося поїхати за кордон, погодяться зі мною, що після першого знайомства з європейськими містами найпершою реакцією на побачене є «культурний шок». Я чула про цей термін, але, як кажуть, доки на собі не відчуєш, не пізнаєш. Такий « культурний шок» довелося пережити. коли минулого року побувала у Польщі, Чехії, Угорщині та Австрії. Це була перша моя поїздка за кордон, і, при поверненні додому, було якось сумно і боляче. Нинішнього року, відвідавши Францію та Німеччину, вже мала інші враження, інші відчуття, але все ж, відчуття, що «за нашу державу боляче» так і залишилося в мені…
Я спостерігала за усім, що могла осягнути оком, починаючи з проходження через митниці, ставлення до роботи працівників різних закладів, поводження самого персоналу і порівнювала…порівнювала. Окрім об’єктів історії і культури, на яких доводилося бувати під час екскурсій, звертала увагу на стан доріг (це взагалі у жодні порівняння не ставиться), сортування сміття і його відсутність, жорстке дотримання водіями правил дорожнього руху, якою є їхня повага до пішоходів та велосипедистів, помічала посмішки зовсім незнайомих перехожих до мене, рівень обслуговування у закладах культури, харчування, готелях і т.д.
Маючи нагоду спілкування з багатьма людьми у побуті і на вулицях, порівнювала «наший» і «їхній» менталітет. Так, ми щедрі, гостинні… Але… що далі віддаляєшся від західних регіонів, то чомусь частіше зустрічаються серед людей недоброзичливість, агресія, егоїзм, прагнення проігнорувати правила і думати лише про себе…
Якось ведучий програми «Світ навиворіт» Дмитро Комаров, який дуже багато подорожує, в одному зі своїх блогів відверто поділився з читачами своїми почуттями, зазначивши, як сумно йому стає, коли він, повертаючись з Європи, порівнює життя там і тут. І не тому, що ми «бідні», не тому, що у нас «не таке керівництво», а тому, що у багатьох із нас у крові — отой «пострадянський» синдром. І поки він не зміниться, не зміниться й наше життя… Всі із задоволенням лають президента і владу, списуючи проблеми на них. Президент, парламент і матеріальне становище тут ні до чого. Треба починати з себе. … «Країна у нас така», — люблять повторювати у нас. Друзі, країна — це її громадяни. Ми з вами… А культура починається з дрібниць…
І як тут не погодитися?
Лариса БАЧИНСЬКА