22 вересня 2001 року, в день 60-тої річниці з початку підпільно-партизанського руху в Україні в роки Другої Світої війни, в країні вперше відзначався День партизанської слави, встановлений Указом Президента № 1020/2001 від 30.10.2001.
День партизанської слави відзначається як данина всенародної поваги до тих, хто в суворий воєнний час боровся з фашистами в глибокому тилу ворога, не шкодуючи крові і самого життя.
6200 партизанських загонів і підпільних груп, які налічували близько мільйона людей, завдавали відчутних втрат гітлерівським військам на окупованій території, сприяючи просуванню частин і з’єднань Радянської Армії на захід.
За мужність і героїзм, виявлені в боротьбі з ворогом, 200 тисяч партизанів і підпільників нагороджено орденами і медалями, 223 з них визнані звання Героя Радянського Союзу.
Шполянщина також мала своїх партизанів. Найвідомішою була Лебединська комсомольська підпільна організація П. Осовського, що почала діяти вже у вересні 1941 року.
П.Осовський – старший сержант ЧА, будучи тяжко пораненим, у перші дні війни потрапив до Уманського концтабору, але скоро звідти втік. Діставшись Лебедина, Осовський разом з Олексієм Рудем, Панасом і Вадимом Грабовими, Андрієм Рудасом, Григорієм Пелихом, Володимиром Федоровим, Марією Павленко, Григорієм Колісником, Олександром Крижанівським та іншими комсомольцями розгорнув боротьбу проти загарбників. За допомогою саморобного радіоприймача регулярно слухали Москву, від руки писали листівки, що починалися словами «Смерть німецьким загарбникам!», викривали брехню фашистської пропаганди, закликали до боротьби з ворогом. Листівки розповсюджували не лише в Лебедині, а й у Сигнаївці, Водяному, Кримках.
Підпільники вели також диверсійну роботу: па шляхах Шпола —Златопіль і Шпола– Звенигородка, де рухалася ворожа техніка, знищили два мости, неодноразово псували лінії телефонного зв’язку між Лебедином та Шполою, Сигнаївкою, Водяним. Добували зброю, боєприпаси, медикаменти. У боротьбі їм допомагали їх матері — М. Г. Осовська та Г. М. Крижанівська. На початку 1942 року підпільна організація налічувала 20 чоловік. Підпільники вирішили піти в партизанський загін, що діяв у Капітанівському лісі, але перед цим вони планували знищити сільську німецьку адміністрацію та поліцаїв. Та не вдалося... У квітні 1942 року їх було кинуто до шполянської тюрми. 22 травня фашисти розстріляли П. Осовського, Г. Колісника, О. Рудя, П. і В. Грабових, А. Рудаса, М. Павленко, Г. Пелиха і В. Федорова.
Були і інші підпільні організації на Шполянщині. Наприклад, Георгіївська підпільна організація в с. Іскрене створена за ініціативи С. Діхтяра.До її складу входили Петро Скоробреха, Іван Пипа,Омелян Згурський, Федір Коваленко, Семен Лисенко, Мефодій Оришич, Ничипір Юзва, Трохим Коваленко, Сергій Осадчий, Павло Очеретяний, Онопрій Лисенко, Пилип Оришич, Охрім Осадчий... Підпільники вели агітаційну боротьбу, розвклеювали листвіки, виводили з ладу залізницю, нападали на комендатуру. У травні 1942 р. їх було викрито та страчено. Дивом вижив Трохим Коваленко та переховувався протягом 3 місяців. Але потайки прийшовши додому провідати дружину і дітей – був змушений здатись, бо сільський староста сповістив про візит німцям.
У нашому музеї зберігається газета «Рідне Слово» №48 від 28 травня 1942 р. із заміткою про розстріл іскренських підпільників.
За інформацією Шполянського районного краєзнавчого музею