Шполянин Денис Мишалов з 24 лютого 2022 року тримав оборону Маріуполя з побратимами, одного з яких врятував під час бойового завдання. Також у вуличних боях він підбив танк та знищив не одну одиницю ворожої техніки. Навіть перебуваючи на Азовсталі під постійними обстрілами та бомбардуваннями, не втрачав почуття гумору та надії на краще.
Денис неодноразово був поранений, але все одно працював в повну силу разом з побратимами. Завжди говорив, що «Азов» – його друга родина. Останні слова, які почула його мама: «Ми вистоїмо, тримайтеся мамо, ти в мене кремінь, піклуйся про сестру. Ми Марік не здамо, стоїмо до останнього!». Історію мужнього шполянина нашим журналістам розповіла мама юнака, яка все ще чекає сина додому.
Указом президента України захисник нагороджений орденом «За Мужність» III ступеня (посмертно).
Становлення особистості, що згодом втілить свою мрію та стане гранатометником у лавах «Азову»
Ірина Мишалова, мама Дениса, розповідає: з самого малечку хлопець дуже важко реагував на несправедливість. До того ж був дуже добрим та чуйним, мав великий рівень емпатії до всіх оточуючих, а особливо до слабших. Завжди намагався допомогти людям в складних ситуаціях. До того ж, обожнював тварин – завжди приносив їх додому з вулиці, аби врятувати від голоду та холоду. Саме через величезну жагу до справедливості - обрав для себе шлях захисту України.
Денис Мишалов народився 1 вересня 2001 року в місті Шпола. Навчався у Шполянському ліцеї №1, закінчив музичну школу з гри на гітарі, завжди мав багато друзів, адже був з малечку життєрадісним, позитивним, цілеспрямованим. Любив спорт: футбол, бокс, баскетбол. Їздив на змагання та отримав чимало нагород. Постійно самовдосконалювався та розвивався духовно, обожнював українську історію та культуру. Улюбленим автором був Василь Шкляр, навіть мав книги з його автографами.
«Я знала, що це станеться, він готував мене морально та психологічно ще зі школи та технікуму, що вступить до полку "Азов", адже в нього була ціль», - згадує мати Героя.
Денис почав мріяти про військову справу ще зі шкільних часів. За спогадами мами, саме тоді він час від часу розповідав їй, хто такі «Азов» і чому вони його так надихають, про їх активну та тверду позицію. Після закінчення школи він вступив до Смілянського технікуму харчових технологій, здобув професію. Під час навчання постійно їздив до Черкас в Амброс Хаб на тренування та змагання. В 2019 році пройшов навчальний курс підготовки десятників «Школи молодших командирів імені Аксьона і Хоми». Остаточно своєї мрії він досягнув в серпні 2020 року: пройшовши курс молодого бійця, він вступив до лав полку "Азов" Маріупольського гарнізону, де був гранатометником і підписав контракт.
"Він завжди казав: «В мене є моя перша улюблена родина, але Азов – це моя друга сім’я», - згадує Ірина. – Я завжди приймала та підтримувала кожне його рішення, гордилась сином, що виховала такого мужнього хлопця. Можливо, десь глибоко всередині, була маленька надія, що він передумає, або можливо якесь випробування при вступі в полк не до кінця пройде, але я б ніколи йому цього не сказала. Коли потім він показував мені відео цих тренувань, екзаменів та випробувань, я зрозуміла до кінця, що це те, чим він горить і найкращим буде, просто щиро його підтримати. Щоб зрозуміти, наскільки для нього була важлива служба, достатньо знати, що для нього та його побратимів виїзд на зону розмежування в АТО – було, як свято, адже це потрібно було заслужити не словами, а діями. Він оберігав мене і під час таких виїздів постійно дзвонив та казав, що на полігоні і переживати немає чого. Правду вже дізналась, коли він мені свої документи надіслав, саме в них і було вказано, що ж то був за полігон, а також розповів, що має УБД. Після підписання контракту Денис лише один раз приїжджав на моє день народження у 2021 році в червні".
Материнське серце відчуло щось недобре.
"Зараз згадую як всією родиною проводжали його на поїзд і в моменті почала дуже сильно плакати і, сама того не усвідомлюючи, промивала: «Я його більше не побачу», - говорить мама захисника.
Бої за Маріуполь, зв'язок з Денисом та страшна звістка з надією на протилежне
Люди, які мали відношення до війни, на початку лютого, розуміли, що повномасштабне вторгнення буде. 24 лютого 2022 року Денис Мишалов, який мав позивний "Гайдамак", разом із побратимами мужньо та самовіддано став на захист Маріуполя.
"Він майже не мав можливості виходити на зв’язок, спочатку лише писав в телеграмі по пару слів, що з ним, - продовжує пані Ірина. - На початку березня написав, що зв’язку не буде взагалі і попросив не турбуватися. В кінці цього ж місяця мені зателефонували і сказали «Салам» - це було кодове слово Дениса. Я дуже зраділа, що це він, але дізналась сумні новини, що його було поранено та до цього отримав дві контузії. Він ще додав тоді: «Мам, ти що, мене вже поховала?!». Останній раз я спілкувалася з ним 20 квітня".
25 квітня з мамою Дениса зв’язалася Патронатна служба полку "Азов" та повідомила, що 20 квітня "Гайдамак" загинув. Була інформація, що він вийшов з побратимами на бойове завдання далеко за територію заводу «Азовсталі», де їх зустрів ворог. Перевірити цю інформацію і правдивість факту смерті не було можливим, тому мама Дениса чекає його додому разом із всією родиною та друзями.
"Єдине, що лишається достовірним та підтвердженим - він очолював групу, яка пішла на бойове завдання, а потім прикривав її, намагаючись вийти з оточення", - пояснює Ірина Мишалова.
Родина та друзі не просто чекають, а кожен з них намагається зробити щось корисне, або те, що хоча б трохи заспокоює душі близьких. Саме тому пані Ірина набила татуювання з фотографією сина, де він з котом на руці.
"Я відчуваю тепер, що він завжди поруч зі мною", - ділиться пані Ірина.
Також в Дениса є молодша сестра Яна, яка чекає брата кожного дня додому. В них були дуже близькі стосунки, адже Денис був для неї наставником і другом, з яким вона ділилася всіма переживаннями та емоціями.
"Я добре навчаюсь, стала капітаном команди з волейболу та намагаюсь багато читати, щоб коли брат приїде, побачив, що я взяла з нього приклад і гордився мною", - розповідає молодша сестра Яна.
Сім’я Гайдамака за весь час тримала зв’язок з патронатною службою "Азову", з відділом по праці з полоненими, з СБУ та Об’єднаним центром з пошуку та звільнення полонених, Координаційним штабом з питань поводження з військовополоненими, зверталася у Червоні Хрести, волонтерські організації з пошуку безвісті зниклих та полонених, національне інформаційне бюро.
"Я тримаю звʼязок з побратимами Дениса, які вийшли з полону та дуже чекаю всіх, хто досі й в полоні. - говорить мама Дениса. - Мені це дуже болить. Потрібно памʼятати, що полон вбиває!".