З НОВИХ ПОЕЗІЙ
Я — вишня Шевченка у тому саду,
Що в люті морози почав засихати.
Коріння зміліло в моєму роду,
Водиці я ним ледве можу дістати.
Зболіле коріння шукає води,
У землю Шевченка вростається глибше,
Дістане джерел — і наллються плоди,
І листя зелене хрущів заколише.
* * *
Ніколи в світі тихо не було,
Але сьогодні в нас стріляють «Гради».
Унаслідок брехні, злодійства й зради
Прийшло на нашу землю люте зло.
Те зло спитало: «Ти козак чи ні?
Із печі злізеш у лиху годину?
Чи станеш ти за неньку-Україну
У цій неоголошеній війні?».
І знову, як було в усі віки,
В козацькім серці відродилась сила.
І буде жити Україна мила,
Допоки будуть жити козаки.
* * *
У віночку з багряного листя й калини
Мила, сонячна Осінь зайшла в Україну,
Зупинилась над ставом, хитнула вербу,
Обтрусила легенько у воду журбу.
Знов себе уявила вона молодою,
Але дні молоді відпливли за водою.
Зажурилася Осінь. Пожовкли слова.
Он і хмарка з дощами уже наплива.
Вечоріє навколо, і сонце погасло.
Але ж, Осене, ти і в цю пору прекрасна.
Твій віночок вкриває срібляста роса
Й діамантами сяє осіння краса.
Олександр ДІХТЯРЕНКО. с. Васильків
ПРОБА ПЕРА
Переполох
Мама-качка розгубилась:
— Де ж це донечка поділась?
— Ох-ох-ох, — кричить татусь, —
Мабуть, я піду втоплюсь!
Півень так зареготав,
Що із тину ледь не впав.
— Ну не курка, куме, ти,
Не боїшся ж ти води!
Та й нема чого топиться,
Он дивись, де доні спиться!
Із травинок гамачок
Сплів їй добрий павучок.
Перший сніг
Боязко дивилось кошеня на сніг.
Килим цей чудовий ліг йому до ніг!
Мабуть, постарався добрий сивий гном,
Адже вчора сірим все було кругом.
Що за чудасія випала така?
Котику схотілось дуже молока.
Тільки облизався бідний наш Мурко.
Щойно він дізнався: сніг — не молоко!
Юлія КИЛИМИСТА, вчитель Васильківського НВК.