Допомагати людям – надзвичайно благородна справа. А професія медика – найгуманніша, адже вона покликана стояти на сторожі людського життя. Саме вони дарують здоров’я людям, рятують від найрізноманітніших хвороб. Тому образ медика завжди пов’язують з надією і захистом. Кажуть, що лікар – це посередник між людиною і Богом. Дійсно, у багатьох ситуаціях медпрацівник є останньою рятівною інстанцією для хворого.
У період епідемії коронавірусу медичні працівники працюють в особливих умовах. Клятва Гіппократа спонукає цих людей переборювати всі емоції й особисті негаразди, щоб виконати свій обов’язок. І справді, лікар часто лікує не лише тіло, а й душу людини, вселяючи в її серце віру та надію. Така професія найбільше потребує постійного вдосконалення, великих знань, високої майстерності, бо кожен час має свої хвороби століття.
В Україні День медика традиційно відзначається у третю неділю червня. Цьогоріч свято припадає на 21 червня. З цієї нагоди «Шполяночка+» вирішила поспілкуватись із медпрацівниками району, щоб дізнатись про них більше.
«Краще попередити хворобу, ніж потім її лікувати», — Любов Кисіль
Любов Прокопівна Кисіль з 1997 року обіймає посаду завідувача ФАПу у с. Іскрене. У дитинстві, як і усі сільські діти, Любов Прокопівна пасла корів та гусей. Розповідає, що ще тоді полюбляла лікувати поранених тварин та приносити додому чотирилапих безхатченків. Добре серце, відчуття відповідальності за чуже життя, бажання допомагати та піклуватись про когось завжди були провідними рисами пані Любові. Тому обрати спрямування в професії не склало проблем.
Після закінчення школи жінка вступила до Кіровоградського медичного училища. Згодом, після закінчення вузу, працювала за фахом у Кіровоградській області. У 1981 році Любов Прокопівна, уже разом із чоловіком переїхали до Іскреного. Спочатку вона працювала тут медсестрою, а згодом кар’єрне зростання набуло висот, і вона отримала нинішню посаду.
Зі своєї професійної діяльності жінка з приємною посмішкою на устах згадує квітень 1997 року. Це був незвичайний місяць, адже тоді, на свято Благовіщення, випав сніг. Їдеш зранку на роботу — лежить сніг, і байдуже йому на дату в календарі. Але не тільки погодними умовами запам’ятався цей період жінці. Він ще був багатим на високу народжуваність.
–Тоді шполянський пологовий будинок закрили на ремонт, а породіль було надзвичайно багато, їх возили у Звенигородку на пологи, – пригадує Любов Прокопівна. Так радісно було, стільки маляток народжувалось, шкода, що зараз село не молодіє…
Щодня медик обходить близько 10 будинків, для того, щоб занести старенькій бабусі чи дідусеві ліки, комусь допомагає заплатити за комунальні послуги, хтось просто потребує моральної підтримки та бажає виговоритись пані Любові. Але жінка жодного разу не пошкодувала про свій вибір. Її професія — її життя. Вона знає, що потрібна людям, тому усі свої справи відкладає на інший план. Каже, що найскладніше у цій професії — знайти контакт з людьми, донести до них всю важливість медоглядів, адже краще хворобу попередити, ніж потім її лікувати, тим паче у наш час.
«Аналіз помилок допомагає покращити свою роботу», — Геннадій Сокол
Геннадій Валентинович Сокол працює в амбулаторії с. Васильків лікарем загальної практики, сімейним лікарем. З урахуванням інтернатури, у цій професії чоловік уже майже 13 років. Згадуючи дитинство, зізнається, що був непосидючим хлопчиськом, який відмовлявся від миття посуду та прибирання будинку. Натомість він надавав перевагу рухливим та активним іграм з друзями. Дорослішаючи, розумів, що в житті необхідно знайти справжню професію, під час виконання якої можна дійсно побачити результат.
Здобував освіту Геннадій Валентинович у Дніпропетровській державній медичній академії. Пригадуючи студентські роки, лікар розповів про складне, але цікаве навчання. Бурхлива молодість і бажання погуляти давалось взнаки. Кілька разів навіть хотілось закинути навчання, але цілеспрямований та залюблений у професію лікаря студент, все ж переборював періодичну спокусу і продовжував здобувати знання.
– Назавжди в пам’яті лишається результат, який хотілося б бачити кращим, але розумієш, що ти не Всемогучий Бог, і не можеш знати всього. А шкода... У майбутньому такий аналіз допомагає покращити свою роботу, — ділиться Геннадій Валентинович.
Труднощі у цій професії, за словами лікаря, полягають у більшості через невиконання пацієнтів призначених рекомендацій. Відповідно, тоді їхній стан погіршується, і лікареві набагато складніше досягти бажаного результату. Ще одним вагомим фактором, який сприяє появі складнощів — мізерна фінансова забезпеченість у людей. Деяким пацієнтам просто не по кишені пройти рекомендований курс лікування.
Активний з дитинства, Геннадій Валентинович і зараз має надзвичайно насичений темп життя. У вільний від відповідальної та непередбачуваної роботи час він полюбляє займатись сільським господарством та будівництвом.
«До кожного пацієнта потрібно відноситись так, ніби це твоя близька людина», — Світлана Остапчук
Світлана Миколаївна Остапчук працює у медичній сфері з 1981 року. Її бабуся розповідала, що ще маленькою дівчинкою пані Світлана полюбляла збирати різноманітні трави та красиві квіти. З них вона робила настоянки від болячок та для краси. Наприклад, ромашку постійно збирала для того, щоб волосся було шовковистим. Усі подібні процедури вона проводила для свого постійного клієнта — бабусі. Дівчинка була надзвичайно захопленою такою справою і страшенно хотіла бути корисною та піклуватись про інших.
Згодом, за порадою мами, Світлана Миколаївна обрала професію медика. Закінчила медичне училище у Казахстані і працювала там два роки в офтальмологічному відділенні. Там вона доглядала переважно людей похилого віку у післяопераційному стані. До речі, пані Світлана добре володіла казахською мовою. Потім жінка вийшла заміж та переїхала до Мурманська. Там два роки працювала медичним працівником у неврологічному відділенні. Доволі складно було дбати про людей, які перенесли інсульт чи якусь іншу хворобу. Але, незважаючи на всі труднощі, робота їй приносила задоволення.
Чоловік Світлани Миколаївни на той час ходив у море, тому за сімейними обставинами вона поїхала у с. Бурти до свекрухи. Там була у декретній відпустці, а з часом отримала пропозицію від голови колгоспу працювати медсестрою у колгоспному профілакторії. Згодом Світлана Миколаївна отримала посаду завідувачки ФАПу, яку обіймає вже 20 років.
Складнощі професії медика, на думку Світлани Миколаївни, полягають у психологічному аспекті, адже постійно присутнє неабияке хвилювання за кожного пацієнта.
У професійній практиці жінки було кілька випадків, які закарбувались в її пам’яті назавжди. Двічі вона в домашніх умовах приймала пологи в жінок. Каже, що це надзвичайно страшно і незвично, але на той момент в голові пролітає усе, що вивчала, як кажуть, від А до Я. Якось довелося рятувати хворого, проводячи штучний масаж серця. І професіоналізм медика допоміг людині вижити.
– Люди кличуть, бо сподіваються на тебе. І ти відчуваєш себе потрібним. Вони дякують, а ти розумієш, що саме для цього і працюєш, — наголошує Світлана Миколаївна.
Запам’яталась жінці назавжди настанова лікаря-терапевта ще зі студентських років. Він навчав, що до кожного пацієнта треба ставитися так, ніби це твоя близька людина. Цю істину Світлана Миколаївна і проносить крізь роки.
«Винагородою за нашу працю є подяка наших пацієнтів, їхні щасливі обличчя», — Тетяна Чернаєнко
Тетяна Іванівна Чернаєнко працює в медицині 30 років. У дитинстві ким тільки не мріяла бути. З посмішкою пригадує, як хотіла стати листоношею. Але доля підготувала для неї інше вагоме призначення. Стати медпрацівником вона вирішила в шкільні роки, коли у старших класах проходила профорієнтація з різних навчальних закладів. Школярка Тетяна отримала буклет Одеського інституту імені М. І. Пирогова. Його ж і закінчила у 1989 році. Зізнається, що навчання було складним, потрібно все вчити та зубрити. Десь схитрити чи списати — не варіант, адже тут кожна деталь важлива.
Після здобуття освіти, рік проходила інтернатуру у м. Черкаси, а згодом за направленням поїхала до Лебедина. Тут вона працює і до сьогодні. Спочатку працювала лікарем-терапевтом, а коли відбулась реорганізація, створення первинної та вторинної ланки — жінку перевели в амбулаторію на посаду завідувачки амбулаторії.
Роботу свою Тетяна Іванівна любить, незважаючи на ненормований робочий графік. Виклики бувають і серед ночі, і зовсім зранку, і одразу після роботи. Ця робота невідкладна, тому потребує відповідальності та терпіння.
Жінка пригадує, коли одного разу у хворого була бронхіальна астма, і його привезли вже в критичному стані. Таке захворювання небезпечно недооцінювати, адже його наслідки можуть бути трагічними. На щастя, усе обійшлось і людину вдалось врятувати.
– Медик – це охоронець життя людини. І тому бути медиком — означає бути власником найпочеснішого звання. А винагородою за нашу працю стає подяка від наших пацієнтів, їхні щасливі обличчя, — каже Тетяна Іванівна.
Також Тетяна Іванівна творча людина, адже має цікаве хобі, яким займається у вільний від роботи час. Вона фотографує пейзажі та робить знімки, які прикрашають її робоче місце.
Підготувала Юлія ЗАРУДНІЦЬКА