На заробітки

В Україні гострий дефіцит кадрів: працювати скоро буде нікому

Нещодавно Національний банк України вибухнув інфляційним звітом, в якому сказано: українські трудові мігранти (заробітчани, як їх називають в народі) уповільнюють зростання національної економіки. У доповіді йдеться, що якщо працездатні громадяни й надалі такими темпами виїжджатимуть на роботу за кордон, то в кінці кінців це обернеться інфляцією, гальмуванням темпів виробництва в будівництві, промисловості, сільському господарстві, транспорті та зв'язку.

 

Риба шукає, де глибше, а людина де ліпше

У той же час голова Всеукраїнської асоціації Василь Воскобойник вважає, що звинувачувати трудових мігрантів в гальмуванні економіки і в бажанні нормально жити - аморально. «За даними Міжнародної організації праці, 10% працездатного населення України не мають роботи, а це 1,7 млн осіб... Так, дійсно, нам не вистачає робочих рук - тих же зварників, будівельників. Але якщо в Україні людина отримує зарплату в 3—5 разів менше, ніж у Польщі, хто взагалі має право звинувачувати її в тому, що вона не бажає жити в злиднях?», — говорить Воскобойник.

Згідно з дослідженням Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), 45% українців мріють виїхати за кордон заради високого заробітку, 8,7% респондентів хочуть виїхати, бо не вірять в майбутнє своєї країни, а 9,4% — тому, що не можуть самореалізуватися в професії. «Україна виробляє сировину, експортує сировину та імпортує готову продукцію. Експорт товарів з низькою доданою вартістю, а імпорт — з високою. При такій структурі економіки за визначенням не може бути високих зарплат і так багато жителів українська сировинна економіка не прогодує... Люди хочуть просто отримувати адекватну зарплатню за свою роботу. Адже в Польщі, наприклад, зарплати в 4 рази вищі, ніж в Україні — 1000 євро проти українських 250 євро», — заявив економіст Віктор Скаршевський.

З іншого боку, економісти одностайно говорять: українці своїми іноземними переказами надають неоціненну послугу національній економіці — рятуючи гривню від повного обвалу. Досить сказати, що лише за 2017 рік заробітчани перерахували в Україну майже стільки ж грошей (близько 10 млрд доларів), скільки сюди надійшло іноземних інвестицій з 2015 по 2017 роки.

В Україні дійсно досить багато вакансій, але проблема в тому, скільки зароблятиме працівник — мізерна зарплата не приваблює і не утримує людей. Плюс спостерігається нестача виробничих професій.

Останнім часом стало модно порівнювати європейські і українські зарплати. Нагадаємо, що мінімальна і середня зарплата в Польщі становить 510 і 1080 євро, а в Україні — 110 і 250 євро відповідно. Українці в Речі Посполитій заробляють, як правило, 500-700 євро.

У Чехії ставки трохи менше. Мінзарплата там — 465 євро, середня —1175 євро. У Литві мінзарплата — 400 євро, середня — 895 євро. У Латвії мінімальна з/п — 430 євро, середня —733 євро. В Естонії мінімальна — 500 євро, середня — 1 242 євро.

Тобто, якщо українець поїде «на вахту» в Польщу, Чехію, чи у країни Балтії, то по поверненню додому він може просто пару місяців спокійно відпочивати і нічого не робити.

Далі буде гірше?

Однак кадровий голод вже зараз все виразніше набуває обрисів національного лиха. Експерти ринку праці попереджають: якщо так піде далі, то дуже скоро всі ключові галузі життєзабезпечення в Україні залишаться без кадрів. При цьому втрати фахівців (вихід на пенсію, міграція) практично не поповнюються, адже в країні знищено систему підготовки працівників.

Втрачають кадри водоканали, газові служби, тепломережі, масово виїжджають з країни лікарі, програмісти, вчителі... «Скоро нікому буде не те що ліквідувати аварії, а й експлуатувати обладнання, поставляти воду і очищати стоки», — застерігає експерт Дмитро Новицький.

Всього ж, за даними компанії Rabota.ua, сьогодні дефіцит співробітників робочих спеціальностей в Україні сягає 25-30%. Вказується і причина — трудова міграція в Європу.

Процес вимивання трудових ресурсів набирає силу, це реальна загроза майбутньому країни. Однак для нинішньої влади виїзд мільйонів людей за межі країни навіть вигідний - тим самим скорочується протестний потенціал населення. В результаті ніхто навіть не скаже точно, скільки людей проживає зараз на території України — просто бояться підрахувати. «Якщо говорити про демографію, то тут Україна – абсолютний «рекордсмен» в Європі, адже в 1991 році українців було в країні близько 52 млн, а тепер, за різними оцінками, від 35 до 40 мільйонів. Відбулася колосальна депопуляція. Такої ситуації немає у жодній з країн-сусідок», — заявив з цього приводу політичний експерт Олексій Якубін.

Але якщо в Україні з приводу прискореної втечі співвітчизників б'ють на сполох, то в європейських країнах це явище лише вітають.

Наприклад, вже скоро повинен має бути запущений польський проект «Партнерство та працевлаштування», який пропагує Польщу серед українців, як вигідну для роботи країну.

А з 2019 року, як пророкують експерти, вже і Німеччина активно включиться в боротьбу за українські руки і мізки. А там зарплата в 2—3 рази вище польської. За інформацією Воскобойника, 23% українців хочуть працювати в Німеччині, 22% — у Польщі, в США — 9%, а в Росії — 6%.

Щороку з Польщі виїжджає на заробітки 2—2,5 млн поляків — до Британії, Ірландії, Америки. Але якщо польська влада може підмінити своїх громадян українцями, то Україні діватися нікуди – адже для гастарбайтерів з інших країн український ринок праці не є привабливим.

При цьому експерти підкреслюють: найгірше те, що багато заробітчан, особливо молоді, зовсім не хочуть повертатися, а планують залишитися самі і перевезти свої родини до нового місця роботи, залишивши Україну назавжди.

Є в цій проблемі і ще одна сторона - сімейно-психологічна. «З точки зору психологічної, це дуже велика проблема, перш за все, для України. Тому що люди, які їдуть працювати за кордон, залишають тут своїх дітей, своїх батьків, сім'ї. Вони їдуть заробляти гроші для дітей, а потім виявляється, що гроші вже нікому не потрібні, тому що відносини втрачені і сім'ї зруйновані», — говорить психолог Наталія Кухтіна.

За її словами, на наших очах розгортається колосальна трагедія, коли у більшості дітей заробітчан розвивається комплекс самотності і невмотивованої агресії. Більш того, залишившись без батьків, вони втрачають правильну модель сімейних відносин, і згодом не здатні створити свої сім'ї.

                                                                                                       Олексій Градов