Перед різдвяно-новорічними святами у коротенькі відпустки до своїх родин приїжджали наші захисники, які захищають країну від рашистської навали. Серед цих хлопців і шполянин Сергій Бударін. Разом зі своєю вчителькою Дарією Твердохліб Сергій завітав у гості до редакції «Шполяночки+».
Зі Шполи Сергій був призваний на службу 27 лютого. До цього жив у Дніпрі, де й нині його сім’я. Пішов до війська добровольцем. Проходив навчання в Німеччині та Бельгії. Нині несе службу на Донецькому напрямку. Він – з окремої аеромобільної бригади: стрілець-кулеметник, навідник, водій-електрик. «Ми – реактивна батарея ракетних військ, розвідники-далекобійники», – так називає свою роботу. Про своє військове життя Сергій розповідає скупо, стримано, але увесь час наголошуючи, що варто вірити в Перемогу, бо він та його друзі роблять усе для того, щоб вона прийшла в наші домівки.
Після повернення додому Сергій п’ять днів проходив адаптацію. Бо, як каже, незвично було зустрічати на вулицях таку кількість людей, і реакція на це була своєрідною. Таку ж адаптацію проходить, повернувшись на фронт.
Найперше, чим переймаються ті, хто в тилу допомагають нашим воїнам, – як на сьогодні забезпечені захисники, зокрема Сергій та його побратими, чого конкретно не вистачає військовим.
– Ми забезпечені усім, крім боєприпасів і транспорту, – відповідає Сергій. – Наразі місцева влада в особі Олега Кошового обіцяла допомогти необхідним. З харчуванням у нас все нормально, але ж, звичайно, домашнім передачам завжди раді.
Сергій розповів, що на фронті він та його побратими своїми силами облаштовують бліндажі, за власний кошт проводять світло.
– Екіпіруємо себе теж самі, – зазначає воїн. – Так, всіх нас забезпечують необхідним, але ось, наприклад, бронежилет ЗСУ важить 12,8 кг. Я ж собі придбав керамічний, вагою 6 кг, також шолом, взуття, штани. Шолом 3-го класу захисту коштує 17 тис. грн, навушники до нього – 3,5 тис. грн, бронежилет – 50 тис. грн. Транспорт теж ремонтуємо за власні гроші. Бо без нього ніяк.
Специфіка кожної роботи має свої нюанси, – продовжує захисник. Під час роботи по ворогу потрібно якнайшвидше налагодити зв’язок, зробити пристрілку, коригування вогню і вчасно покинути місце розташування машини і розрахунку.
З початком повномасштабної війни у Сергія Бударіна, як і у багатьох тих, кому довелося взяти до рук зброю і стати на захист Вітчизни, відбулась велика переоцінка цінностей.
– Тут починаєш цінувати кожен день, життя своє, побратимів, оскільки не знаєш, скільки кому на війні відведено прожити, – каже він. – Найстрашніше на війні – це втрата побратимів.
Його вчителька і сусідка Дарія Твердохліб розповідає, як хвилюється за сина його мама, щодня чекаючи хоча б коротенької вісточки від нього. Як і інші мами воїнів, молиться за те, щоб не зачепила ворожа куля, щоб повернувся додому живим.
А допомога волонтерів, увага, шанобливе ставлення до наших захисників додають їм впевненості і оптимізму.
– Як приємно, що наш місцевий підприємець Максим Доценко знайшов час для спілкування з військовим, передав йому смаколики для усіх захисників, які воюють з Сергієм, забезпечив і миючими засобами,- зазначає Дарія Дем’янівна. - Хлопці дуже вдячні йому за те, що він – людина щедрої душі, завжди підтримує зв’язок із шполянськими захисниками, допомагає їм наближати перемогу.
Наостанок нашої зустрічі Сергій Бударін побажав миру нам усім і поваги до військових.
– Я настроєний оптимістично, вмотивований, – каже він, бо без цього на війні робити нічого.
Тож підтримуймо, шануймо, не полишаючи віри у наше завтра, яке залежить від таких, як Сергій, воїнів ЗСУ.
Лариса Бачинська