У людей мого поважного віку є одна спільна проблема: всім їм хочеться уваги і шанобливого ставлення, хочеться, щоб їх вислухали навіть тоді, коли вони по-старечому жаліються на життя, чи вкотре розповідають одну й ту ж історію. У нашу швидку добу не кожен знайде час, щоб дослухатись до літньої людини, приділити їй увагу. Але такі люди є. Нашому будинку страшенно пощастило, що свіжу пресу, листи і пенсію нам приносить чудова людина — Леся Іванівна Маслак. Разом з газетами у поштарській сумці Леся привозить нам посмішки і гарний настрій: завжди знайде час поговорити, розпитати про самопочуття. Заходить до нас і каже: «Їхала до вас і наспівувала «Дорогие мои старики!». Вона дуже добре розуміє психологію людей нашого віку, завжди спокійна і розсудлива.
Робота листоноші непроста. Часом буває така погана погода: завірюха, ожеледиця, що ми й не чекаємо її. Думаємо, що не добереться велосипедом, буде завтра. Аж потім надвечір дзвінок у двері — Леся принесла пенсію, та ще й товари першої необхідності. Літній людині не завжди легко добиратись до магазину, тим паче взимку. А коли є така людина, як Леся, це за щастя. Вона завжди радить нам, яку газету передплатити. Відверто каже, яка буде дешевшою, а яку цікавіше читати.
Хоч доводиться і в дощ, і в спеку сідати на велосипед, ця жінка ніколи не жаліється на свою роботу.
Звичайно хочеться, щоб таких людей було більше, і щоб їх знали і цінували. Дуже часто працівники на перший погляд непомітних професій роблять важливу роботу і змінюють наш світ на краще.
Дякуємо, пані Лесю, за вашу доброту і чуйність! Хай життя винагородить Вас всілякими благами! Здоров’я, успіхів і родинного затишку!
Галина Кудієнко, м.Шпола