Є люди, про яких говорять тихо, але з великою повагою. Вони не шукають слави, не рахують заслуг і не люблять пафосних слів. Просто щодня виконують свою роботу - і саме на таких людях тримається буденне життя громади. У Лебедині такою людиною є Тетяна Іванівна Чернаєнко - лікарка, до якої звертаються не лише за довідками чи рецептами, а й за порадою, підтримкою та людським теплом.
Свій шлях у професію вона обрала майже випадково. У родині лікарів не було, і про медицину вона вперше замислилася завдяки шкільній профорієнтації.
«У сім’ї лікарів не було. Просто тоді, коли ми навчалися в школі, проводили профорієнтацію. Я закінчувала Лисянську середню школу № 2. Директор запросив свою доньку - вона навчалася в Одеському медичному інституті, на педіатричному факультеті. Вона привезла буклети, розповіла про інститут - і якось так загітувала», - згадує Тетяна Іванівна.
Родом Тетяна Іванівна з Лисянського району, села Будище, що за вісімдесят кілометрів від Лебедина. У 1989 році вступила до Одеського медичного інституту імені Пирогова, шість років навчалася, а інтернатуру проходила в Черкасах. Після закінчення інституту отримала направлення до Лебедина - і з того часу це село стало для неї другим домом.
«У 1990 році я приїхала сюди, в Лебедин, за направленням. І так воно й пішло… У 90-му приїхала - а нині вже 2025 рік, і тридцять п’ять років я тут», - говорить лікарка.
За ці роки Тетяна Іванівна пройшла шлях від терапевта до лікаря загальної практики - сімейної медицини. Спочатку вона лікувала дорослих, працюючи разом із педіатром, а згодом перейшла на сімейну медицину.
«Я починала працювати терапевтом. Ми працювали разом із педіатром: вона лікувала дітей, а в мене були дорослі. Потім, десь років чотирнадцять тому, почалася практика сімейної медицини - і тепер я лікар загальної практики», - пояснює вона.
Свого часу пацієнтами Тетяни Іванівни був весь Лебедин і сусіднє село Журавка. Населення тоді було значно більшим, нині обидва села разом налічують близько п’яти тисяч жителів. Більшість із них - люди похилого віку, хоча звертається й молодь.
«В основному маємо справу з людьми поважного віку: тиск, серце, суглоби, різні проблеми. Але зараз також звертаються багато молодих», - каже лікарка.
Робочий день майже не мав меж: прийоми, нічні виклики, термінові випадки. Іноді - дуже складні й тривожні.
«Практично весь світловий день був зайнятий: виклики, прийоми, поради… Воно все йшло само собою», - згадує Тетяна Іванівна.
Особливо пам’ятаються важкі випадки. Один із них - пацієнт із гіпоглікемічною комою.
«Привезли хворого на цукровий діабет у дуже важкому стані. Він був агресивний, майже без свідомості. Ми ввели 40-відсоткову глюкозу - і людина буквально ожила. Для мене, молодого лікаря, це було неймовірне відчуття: щойно людина була майже неконтактна, а за мить - прийшла до тями», - пригадує вона.
Бували й випадки, коли пацієнти самі втрачали надію. Один із них - чоловік із токсичним гепатитом.
«Він був уже практично жовтий, стан дуже важкий. Навіть не хотів їхати далі лікуватись, думав, що все закінчено. Але ми допомагали на своєму рівні, діти підтримували фінансово - і, слава Богу, його вдалося вилікувати», - розповідає Тетяна Іванівна.
Ще один пацієнт із цирозом печінки, попри невтішні прогнози, прожив понад п’ятнадцять років.
«Завдяки Волику Миколі Семеновичу хворий прожив ще понад 15 років. Він багато разів робив парацентези, бо накопичувалася рідина. Як правило, люди з цирозом печінки довго не живуть. Але ми спільними зусиллями підтримуємо хворих і один одного. У нас по-іншому не можна», - каже лікарка.
Для Тетяни Іванівни важлива не лише медицина, а й людяність.
«Ми живемо в селі, де всі один одного знають. Коли до когось звертаєшся по допомогу, ніхто не відмовить. Дуже важливо підтримувати одне одного», - підкреслює вона.
Поза лікарнею життя Тетяни Іванівни спокійне, наповнене любов’ю до природи та фотографії.
«Саме тут у мене прокинулося це захоплення. Я маю фотоапарат і дуже люблю фотографувати пейзажі, різні пори року. В Лебедині надзвичайно гарна природа: весна, літо, осінь, а коли є сніг і зима прекрасна по-своєму», - усміхається вона.
Про майбутнє лікарка говорить чесно:
«З роками приходить втома - не фізична, а психологічна. Але ще треба трохи попрацювати. А найбільше хочеться, щоб закінчилася війна. Людям більше нічого не треба - тільки мир і здоров’я. Дуже хочеться, щоб настав мир, щоб можна було поїхати, побачити світ, помандрувати Україною - адже у нас є дуже гарні місця. Просто зараз не на часі й не той настрій», - каже Тетяна Іванівна.
Про Тетяну Іванівну в Лебедині говорять із щирою повагою. Тут її знають і цінують не лише як високого фахівця, а насамперед як людину, яка завжди поруч. До неї звертаються у будь-який час - і з болем, і з тривогою, і просто за порадою. І вона ніколи не відмовляє.
Староста села Лебедин Надія Анатоліївна Рудас відгукується про лікарку з особливою теплотою:
«Це дуже мудра, розумна жінка і справжній професіонал своєї справи. У неї немає ні вихідних, ні прохідних днів - навіть у відпустці вона виходить на роботу. За будь-якою порадою звернешся - вона завжди підкаже й допоможе. Кого не запитай у селі - всі Тетяну Іванівну люблять і поважають. Хай Бог дає їй здоров’я на довгі-довгі роки, щоб вона ще довго працювала для наших людей», - каже Надія Анатоліївна.
10 січня Тетяна Іванівна Чернаєнко відзначає свій ювілей. У цей день її вітає весь Лебедин - колеги, пацієнти, друзі, односельці. Вітають людину, яка багато років поспіль щодня віддає себе людям, не рахуючи часу й сил.
Їй бажають найважливішого - здоров’я, яке не підводить, внутрішнього спокою й миру в серці. Хай кожна добра справа, кожне врятоване життя і кожне щире «дякую» повертаються до неї теплом і світлом. Хай поруч завжди будуть люди, для яких вона стала не просто лікарем, а тією, на кого можна спертися в найтяжчу мить, і хай у її серці ніколи не згасає світло, яке вона щодня дарує іншим.
ЛІКАР З ВКЛИКОЇ БУКВИ ,ТЕТЯНА ІВАНІВНА ДЯКУЄМО ЩО ВИ У НАС Є!!!