Масово перейменовують вулиці, провулки, парки, площі, станції метро та загалом усе, що можна перейменувати. А ще – прибирають пам'ятники, таблички та знаки, які асоціюються з росією. Україною невпинно крокує дерусифікація. Це питання давнє і завжди викликало багато суперечок. Але після початку повномасштабної війни у 2022-му, після Бучі, Ірпеня, Херсона, Одеси, Харкова – усіх тих страшних звірств росіян, яких ще не бачила історія, українці готові прибирати російське буквально всюди. Не оминуло перейменування і Шполянську громаду. Але, як виявилося, не всі місцеві готові до таких кардинальних змін, більше того – не всі підтримують ідеї вшановувати у нових назвах героїв нинішньої війни. Які назви пропонувала спеціально створена комісія, як на них реагувала громада та що думають із цього приводу громадські активісти та діячі культури – дізнавалася Шполяночка +.
Декомунізація та дерусифікація
Питання дерусифікації в Україні дійсно складне. Спроби позбавлятися від наслідків колоніального минулого були після розпаду російської імперії. Згодом цей процес перервався та дещо активізувався після розпаду СРСР. Однак масового характеру дерусифікація набула після подій Євромайдану 2013 року та початку російського вторгнення у 2014-му. Спочатку це був так званий «ленінопад», коли по країні масово демонтували пам'ятники «вождю пролетаріату», згодом – системна декомунізація.
Однак не все так просто. Навіть після прийняття закону про декомунізацію «повалених ленінів» у деяких селах почали розтягувати по домівках, а старі назви вулиць категорично не хотіли змінювати на нові. Подекуди причиною називали небажання «змінювати купу документів», мотивуючи тим, що це «дуже дорого». Хоча людям неодноразово пояснювали, що платити за перейменування не потрібно. У тих же Черкасах, де Леніна демонтували ще задовго до декомунізації, і досі точаться суперечки довкола перейменування. То їх «ветують», то люди не розуміють (або й не хочуть) розуміти нових, особливо – історичних – назв.
Є і більш прикрі випадки – коли свідомо не хочуть називати вулиці іменами сучасних героїв, які віддали своє життя вже за наше мирне небо, і не в далеких сорокових роках, а тут і сьогодні. Наприклад, у 2015 році у селі Червона Слобода Черкаського району зчинився скандал через перейменування вулиці Радянської. Місцева влада рішенням сесії назвала її на честь Іллі Іделя – односельчанина, який загинув на сході України. Однак знайшлися незгодні. Мовляв, треба буде витрачати гроші на переоформлення документів. І скільки б місцева влада не пояснювала, що робити цього не потрібно, а назву все одно треба змінювати, бо є закон про декомунізацію, люди стояли на своєму. Ініціативна група навіть подалася до суду, аби відсудити стару назву, щоб вулиця знову стала «Радянською»…
Не знають чи не хочуть знати?
Яка ж ситуація із дерусифікацією й у Шполянській громаді? Зі слів заступниці міського голови, яка очолює топонімічну комісію, Оксани Курінної, нині в ОТГ планують перейменувати близько 40 топонімічних об'єктів.
– Це вулиці та провулки, що містять назви, які асоціюються із російською федерацією у всіх галузях, таких як культура, наука, мистецтво, література, історичні постаті тощо, – розповіла вона.
Нові назви, пояснила пані Курінна, пропонували члени спеціальної робочої групи з дерусифікації у складі депутатів міської ради, краєзнавців, істориків, а також небайдужі жителі громади.
– Наразі обговорення ще триває, але вже зараз можна говорити про те, що найбільший ажіотаж спричинили нейтральні назви по типу «Мальовнича» чи «Сонячна», – зазначила посадовиця. – Це при тому, що ми живемо в географічному центрі України й одні з перших на Черкащині активізували роботу з дерусифікації. Ми маємо безліч видатних діячів, подій та борців за відстоювання прав та свобод громадян України. А найбільше обурює той факт, що жителі деяких вулиць категорично проти вшанування іменами загиблих земляків під час російсько-української війни.
Проти деяких назв, додала Оксана Курінна, люди виступають тому, що елементарно не знають прізвища тих чи інших діячів.
– На жаль, значна кількість жителів громади не знають хто такий Ігор Сікорський, Михайло Остроградський, Петро Болбочан, Павло Скоропадський, Михайло Слабошпицький. І таких прикладів можна навести безліч, – розповіла вона.
Загалом, зазначила заступниця, жителі громади активно долучаються до обговорення. І не всі з них хочуть жити на «сонячних» вулицях. Серед запропонованих назв є і такі як: Алли Горської, Варшавська, Петра Калнишевського, Івана Багряного, Сергія Єфремова тощо. Обговорення ще триває, але можна з упевненістю говорити, що всі колективні звернення від жителів тієї чи іншої вулиці обов’язково будуть враховані, пояснила пані Курінна.
Громадська активістка Наталія Сторчак переконана – нині у боротьбу за незалежність України гинуть найкращі, цвіт нації, тому не вшанувати їхню пам'ять ми сьогодні не маємо права.
– У час, коли озвіріла нечисть плюсує свої дикі злочини на нашій святій землі, Україну не дозволяють знищити наші мужні, героїчні воїни-захисники. Ми не маємо права залишити у небутті їхні славні імена. А також тих, хто боронив та прославляв українську націю усіх часів її існування, – зазначає вона.
На думку Наталії Сторчак, «не на часі» вже бути не може:
– Ламаємо оцю гнилу шпичку – про «не на часі». Це треба було робити ще позавчора! Ниття про «нема чого владі робити», чи «немає куди гроші подіти», чи «це треба зробити після Перемоги» – потрібно ігнорувати. Повний ігнор передусім «особистих думок» на кшталт «я не знаю цих імен», «потрібні нейтральні назви», «прийде нова влада і знову мінятиме». Відкинути це як примітивізм. Треба щось робити із цим масованим стокгольмським синдромом. І допоможуть у цьому саме імена наших українських достойників усіх часів.
На думку заслуженого працівника культури Дмитра Вовка, мовно-культурна війна, яку росія веде весь час проти України, спрямована на тотальне знищення української нації.
–Росія прагне реалізувати цю мету шляхом війни, і ця війна розпочалась не в 2014 році, а більше 300 років тому... Ворог прагне знищити нашу пам'ять, нашу ментальність. Щоб привласнити собі нашу історію, нашу минульщину, нашу славу і нашу звитягу. Саме тому процеси перейменування наразі набувають важливого значення — через них відбувається впровадження політики пам’яті, комплексу різноманітних способів, за допомогою яких у суспільстві фіксується, зберігається і передається пам'ять про минуле, – написав він, реагуючи на обговорення у соцмережах.
На думку пана Дмитра, шполяни повинні підійти до цього питання з великою відповідальністю .
–Розумію, що назва – Калинова, Горіхова, Дубова, і т.д. комусь до вподоби, адже окрім знайомої назви не несе ніякого ідентифікаційного навантаження, а приміром, вулиця імені Слабошпицького або іншого відомого діяча, захисника, Героя України, вимагає певного напруження мозкових звивин, змушує поцікавитися та знайти певну інформацію. Добре було б, щоб на початку та кінці вулиці, провулку була розміщена інформаційна табличка про особу, ім'ям якої названа вулиця, провулок, установа. Вважаю за доцільність прислухатися до професіоналів – працівників культури та освітянської ниви, аби вивчити та врахувати усі можливі варіанти, – зазначив він.
Чому не можна зробити всі вулиці «сонячні-квіткові-затишні»?
Як би це не прикро звучало, виявилося, що люди не лише не знають видатних українських діячів або не чули про пам'ятні дати, на честь яких хочуть перейменувати їхню вулицю. Вони воліють швидше жити на Сонячній чи Абрикосовій, бо, мовляв, це красиво, просто і завжди актуально.
Під запропонованими комісією назвами у соцмережах і досі триває бурхливе обговорення. Певна частина шполян – за повернення історичних назв та вшанування сучасних Героїв. Частина ж – хоче лишатися у світі, де все квіткове і сонячне або взагалі говорить, що це «не на часі». Для прикладу, є коментарі на кшталт:
«А найкраще, як в Європі – вулиці мають незалежні назви. Сонячна, Квіткова і т.д., щоб не було непорозумінь. А героїв вони своїх пам'ятають і шанують, незалежно від того, що і коли вони зробили для країни, всіх».
«От у селах, які гарні пропозиції: Сонячна, Затишна. І відразу, аж на душі легше.... У місті, чудові протилежні пропозиції: Коліївщини... ну, це звісно...не звучить (щось грубе ніби). До самого повстання, претензій не маю, але...».
«Такі скучні будуть вулиці імені якихось імен... не можна зробити вулиці Сонячні-Квіткові-Затишні? І жити на такій вулиці приємно, і не треба переіменовувати, як черговий герой стане «не героєм»...»
Є і протилежні думки – що своє треба знати і увіковічнювати. Пронують вшановувати і сучасних Героїв, зокрема, чимало коментарів – про те, що одну з вулиць обов’язково потрібно назвати на честь тепер уже назавжди 26-річного земляка Сергія Ковіти, який поклав своє життя у нинішній війні з росією.
Серед запропонованих шполянам назв – Ярослава Мудрого, Героїв Чорнобиля, Івана Мазепи, Івана Сірка. Про цих видатних українців є чимало інформації у книгах та інтернеті. Можливо, саме час туди заглянути. У підвалах «Азовсталі» досі знаходяться цивільні, які по два місяці не бачили їжі та води, та сотні поранених і мертвих бійців, які стоять на захисті українського на межі людських можливостей. Такі хлопці – в Маріуполі, Харкові, Херсоні та багатьох інших містах і селах– щодня роблять усе, аби ворог не прийшов на Шполянщину. Це для тих, хто сумнівається у тому, чи доцільні і чи на часі назви на кшкталт «вулиця Героїв України».
Не на часі – бути байдужими. Тримати фронт і захищати своє потрібно у всьому. А сонячними стануть усі вулиці. Після перемоги України.
Сергій Зубатов