Пересопницьке Євангеліє являє собою книгу вагою 9 кілограмів 300 грамів, писану пізнім уставом на пергаменті форматом 380х240 мм.
Ця книга є проривом у середньовічній свідомості, і, водночас, адаптацією книж-кової церковнослов'янської мови до живої народної мови. Це розуміли її творці і так сподівалися меценати. У цьому її унікальність і наукова цінність. У православній рукописній традиції переписування книг Святого Письма завжди було особливою роботою, де авторство не вказувалося. Ця традиція анонімності є характерною особливістю нашої середньовічної християнської культури — скромність, відмова від індивідуальності особи, благоговіння і відповідальність за кожне написане слово. Пересопницьке Євангеліє — одна з небагатьох рукописних книг, історія якої нам відома принаймні частково.
Роботу над рукописом розпочато на Хмельниччині
Роботу над рукописом розпочато 15 серпня 1556 року у Дворецькому монастирі князів Заславських при церкві Святої Трійці (сьогодні — це село Дворець Ізяславського району Хмельницької області). Цього року було написано Євангеліє від Матфія і першу половину тексту Євангелія від Марка. Згодом роботу було припинено і відновлено лише в 1561 році у Пересопницькому монастирі при церкві Різдва Богородиці (сьогодні — це село Пересопниця Рівненської області). Тут було дописано Євангеліє від Марка, завершені Евангелія від Луки та Іоана, Післямова до пам'ятки і Місяцеслов. Весь процес завершився 29 серпня 1561 року.
Древнє місто Пересопниця на високому березі, де перетинаються річки Стубла і Горинь, було колись замком, оточеним стінами і оборонним земляним валом, — «переспоєм» (тому — Пересопниця). Починаючи з XII століття воно є резиденцією багатьох великих князів — В'ячеслава, синів Юрія Долгорукого — Гліба і Андрія, Ізяслава Мстиславовича, Галицького Данила Романовича.
Засновники проекту— волинські меценати
Засновниками проекту видання рукопису були відомі волинські меценати княгиня Анастасія Жеславська-Гольшанська та князі Черторизькі. Про княгиню Жеславську (вона ж Заславська) повідомляється в післямові до Євангелія, що вона прийняла чернечий постриг з ім'ям Параскева і стала ігуменією цього монастиря.
Традиційно вважається, що над створенням Євангелія працювали архімандрит Пересопницького монастиря Григорій і писар Михайло Васильович, син протопопа Сяноцького. Учені-палеографи, що аналізували почерк Євангелія, висунули гіпотезу: можливо, переписувачів було двоє, проте історія зберегла лише це ім'я Васильовича. Невідоме й ім'я художника, який написав чотири чудесних мініатюри Євангелістів і декорував перші сторінки Євангелій з використанням рослинних орнаментів.
Євангеліє середини ХVI століття — твір непересічного книжника-переписувача. У ньому тісно пов'язані традиції і новації, які характеризують цю епоху. В його основі — кілька євангельських джерел, написаних різними слов'янськими мовами і латиною, які порівнювалися, обмірковувалися і перекладалися церковнослав'янською книжковою мовою, тим самим зливалися в новий текст.
Тут уже багато авторських думок. За канонами не можна було міняти євангельський текст, але можна було його прокоментувати. Цей коментар звернений не лише до Бога, але й до читача.
Називаючи себе за традицією книгокнигописання «багатогрішний, слуга, або раб Божий», автор дозволяє собі вільний коментар до тексту, що перекладається, висловлює своє до нього ставлення.
В одному ряду з прадавніми пам'ятками староукраїнської мови
Пересопницьке Євангеліє є спробою розвитку книжкових традицій з урахуванням суперечностей епохи, стику культур і вимог нового часу. Воно створювалося в складне століття, коли богословськими спорами завершилася зустріч Сходу і Заходу, а боротьба з католицькою експансією і впливом протестантизму досягла апогею. Водночас Схід приймає багато традицій Заходу
Пересопницьке Євангеліє таким чином стає в один ряд із прадавніми пам'ятками древнеукраїнської мови — грамотами XV століття, Кам'яно-Струмилівським Євангелієм 1411 року, Четьїмінеєю (1489 рік) і Крехівським Апостолом (близько 1560 року), а також записами української народної поезії у чеській граматиці Яна Благослава (1571 року). У рукописі згадується ім'я «монаха Григорія, архімандрита Пересопницького», за старанності і з поради якого було зроблено цей переклад. Чи був архімандрит Григорій сам перекладачем чи лише керував роботою над книгою — не ясно досі, текст про це не повідомляє. Деякі вислови тексту — польські і чеські запозичення, що свідчить про знання цих мов перекладачем, а також про помітний латинський вплив на текст Євангелія. У цю епоху Святе Письмо рідними мовами створюється і в інших слов'янських народів. Пересопницьке Євангеліє серед них вирізняється своєю живою, багатою літературною мовою, яка максимально наближена до церковнослов'янського оригіналу, але все ж зрозуміла пересічним людям. У цьому сенсі воно не поступається відомим у ту епоху перекладам Святого Письма національними мовами в Європі, таким, наприклад, як німецький переклад Мартина Лютера.
Інтерес для лінгвістів
Тоді як на Заході переклад Біблії іншими мовами був пов'язаний з рухом Реформації, що зароджувався, і офіційною римською Церквою не схвалювався, у східній Церкві він був освячений традицією. Пригадаємо, що і церковнослав'янський текст Письма, створений святими Кирилом і Мефодієм, був перекладом із грецької. Але церковнослав'янська — це не мова якоїсь епохи. Її було штучно створено і їй судилося стати особливою літургійною мовою Православної Церкви, таким же невід'ємним елементом її молитовного життя, як храм і ікона.
Текст Пересопницького Євангелія рясніє тлумаченнями слів, зробленими живою староукраїнською мовою: «Бил же там колодязь Іаковль (студня або криниця)»; «и рекл так: учиню, размечу житницу мою (клуню або стодолу)». З цієї точки зору переклад становить великий інтерес для лінгвістів. Із Пересопницького Євангелія робилися списки (відомі як Волинське і Литківське Євангеліє XVI століття). На початку XX століття воно стало джерелом для «Словника історичної української мови» під редакцією Е.К.Тимченка — праці, що містить тлумачення і пояснення понад 10 тисяч слів.
Для спілкування людини і Бога
Пересопницьке Євангеліє створювалося в епоху, коли Європі вже відоме було книгодрукування, що дозволяло уникати багатьох помилок при створенні тексту, неточних штрихів у його художньому оздобленні. На слов'янській землі, куди книгодрукування прийде значно пізніше, вдосконаленій латинській книзі протиставили свою — досконалу у художньому аспекті. Вона була написана на дорогому пергаменті, тоді як матеріалом для безлічі книг служив папір. Її текст записано фарбами і золотом. Сторінки рукописного Пересопницького Євангелія прикрашені химерним орнаментом. Це Євангеліє — твір своєї епохи, який намагається вийти за її рамки. Ми не можемо сказати, що лише необхідність перевершити католицьку Європу зумовила таке досконале художнє оздоблення. Цьому є ще одне пояснення: ця книга писалася не лише для людини. Вона створювалася для людини і Бога, для їх спілкування.
Дарчий напис Івана Мазепи
Книгою користувалися впродовж століть. Палітурку (оправу) рукопису довелося міняти не менше трьох разів. У різних місцях рукопису є позначки кількома мовами, що належать до різних епох.
На перших сторінках дарчий напис українською мовою про передачу Євангелія єпископові Переяславському українським гетьманом Іваном Мазепою, який зробив нову палітурку рукопису і прикрасив її коштовним камінням, розуміючи його історичну і художню цінність.
Очевидно, після того, як Пересопницький монастир став у 1603 році єзуїтським колегіумом, Євангеліє було вивезене звідти православними ченцями і подорожувало досить довго. На рукописі сліди крапель води — свідчення про перевезення книги. Напис латиною свідчить про те, що рукопис певний час перебував у Переяславській семінарії. На ньому збереглися позначки, які можна датувати і XIX століттям. Вже в XX столітті Євангеліє належало Полтавській бібліотеці і музею Києво-Печерської лаври.
Рукопис привертав увагу багатьох церковних культурних і політичних діячів. Проте книга настільки загадкова за своїм походженням, історією її побутування, поліфонічним симво-лічним значенням для всього слов'янського світу, що вона цікавить учених і до сьогодні і свідчить про спадкоємність культур та духовної близькості XVI і XXI століть.
Зараз рукопис зберігається в Інституті рукопису Національної бібліотеки імені В. Вернадського НАН України в Києві.
Політичний символ нації
Сьогодні ця духовна святиня українського народу набула значення політичного символу нації — на Пересопницькому Євангеліє під час інавгурації присягають Президенти України. У мить присяги Президент кладе руку на це Євангеліє, обіцяючи бути вірним не лише людському закону, але і Богові.
У 2001 році Інститутом української мови видано транслітерацію книги. У 2008 році Київська митрополія Української православної церкви спільно з Національною академією наук України і видавничим домом «АДЕФ-Україна» випустили факсимільний варіант Пересопницького Євангелія. Оправу виготовлено зі шкіри з елементами декору — реконструкція древнього окладу, що не зберігся. Для відтворення повнокольорових пергаментних сторінок Євангелія знайдено папір, що повністю відповідає пергаменту за своїми тактильними властивостями і фактурою.
У фондах бібліотеки імені Володимира Вернадського
Після зруйнування Пречистенського монастиря доля книги тривалий час не була відома. Майже через сто п’ят-десят років, у 1701 році її подарував Переяславському єпископському престолові гетьман Іван Мазепа. Згодом пам'ятка опинилася у бібліотеці Переяславської семінарії, де 1837 року з нею ознайомився славіст О.М.Бодянський (1808—1877 рр.). Після переведення духовної семинарії з Переяслава до Полтави (1862 рік) Пересопницьке Євангеліє теж було перевезено. На початку ХХ століття рукопис було передано до Полтавського давньосховища. Тут його вивчали літературознавець В.М.Перетц (1870—1935 рр.) та філолог і палеограф О.С.Грузинський (1881—1954 рр.).
Під час війни Пересопницьке Євангеліє було евакуйовано. З 1947 року Пересопницьке Євангеліє знаходиться у фондах Національної бібліотеки України імені Володимира Вернадського.
Підготувала Лариса БАЧИНСЬКА.