Із письменником 67-річним Віктором Суворовим розмовляємо скайпом. Наприкінці 1970-х колишній радянський розвідник із сім'єю оселився в англійському містечку Брістоль. Живе там дотепер. Пише книжкина військово-історичну тематику. Для розмови виділяє 40 хв.
— Війна в Україні припиниться чи країна перетвориться на Ізраїль, що воює з моменту проголошення незалежності 1948 року?
— Припиниться, і дуже швидко. На Росію всі чинять потужний вплив. Та й для Москви ця війна стає все дедалі невигідною. Міжнародні фінансові організації завдають ударів по російським олігархам. Вони змушені будуть зупинити Путіна або вдатися до інших дій. Як він піде — війна припиниться. Путін визначив свій кінець, коли ввів війська до Криму. Його режим довго не витримає. Рік — найбільш крайній термін. Падіння може настати значно раніше, будь-якого дня.
— Росія продовжує перекидати війська до українського кордону. Може, Путін готує наступ?
— Складно передбачити дії непередбачуваної людини. За логікою, війська до України треба було вводити одразу після референдуму в Криму. Якщо він утратив стільки часу, то зараз це робити — дурня у стократному розмірі. Для чого зосереджувати армію біля українського кордону - не можу пояснити. Та повторюю: для Путіна вже захоплення Криму було політичним самогубством. Якщо він зараз ще й введе війська на Схід України — для нього це буде не лише політична смерть, а й фізична.
— Зараз головною проблемою для України є російські найманці на Донбасі.
— 1949 року ухвалили так звані Женевські конвенції про жертви війни. Там сказано, що полонений військовослужбовець країни, яка воює, має право на життя. А 1977-го до цих конвенцій прийняли додаткові протоколи. Зокрема визначили, хто такий найманець, і постановили: він не має права на статус військовополоненого. Тобто право на життя на нього не поширюється. Україна зобов'язана донести до всіх росіян, які воюють на Донбасі: хлопці, ви є найманцями, отже, права на життя не маєте, якщо потрапите в наші руки.
Найманці стануть великою проблемою для Росії, якщо туди повернуться. Вони побували у справжній війні, відчули запах крові, грабували банки, творили інші беззаконня. Поставити їх під владу закону буде дуже складно. Для Москви це саме той випадок, коли посієш вітер — пожнеш бурю. Бо якщо в Україні ці кровожерні комахи воювали хоч за якусь ідею, то після повернення до Росії злість, що їх зрадили, виплеснеться на неї.
— Найманців убивали на кордоні, коли намагалися повернутися до Росії.
— Бойовики про це знають, тому прориватимуться силою. Розчинятимуться в масах. А це ще страшніше, бо перейдуть кордон нелегально, зі зброєю. Із 1979 року Росія постійно воює — то Афганістан, то Чечня. Існує ціле покоління людей, які нічого, окрім війни, не знають. Кремль захотів позбутися їх і перекинув в Україну. Якщо вони повернуться назад, то разом із тими, які залишилися, стануть детонатором подій на зразок Югославії чи Північного Кавказу.На це накладається економічна криза. А Європа шукає альтернативи російському газу. Федерації, окрім газу та нафти, нічим торгувати. Хіба матрьошками.
Усі ці фактори збираються в один страшний вузол, акумулятивний заряд, що спрацює проти Росії. У травні Путін підписав кабальні договори з Китаєм про поставки газу на 30 років. Для цього треба збудувати газогін, а грошей на нього Росія не має. Мільярди доларів на це позичає Пекін. Фактично Путін віддав Росію в рабство Китаю. Якщо вона не віддаватиме позичених мільярдів, Китай займе територію Далекого Сходу. Китайці давно переїжджають туди жити. Там на них не розповсюджується закон про народження однієї дитини. Можуть народити й 15. Мої тамтешні знайомі кажуть: Далекий Схід поки що не китайський, але вже й не російський.
Колись був могутній Радянський Союз, ядерна наддержава. Мав союзників у Європі — країни соціалістичного табору. І все це розсипалося 1989-го. Минуло два роки й за три дні рухнув великий Радянський Союз. А далі розпадеться Росія.
— Та переважна більшість росіян підтримують політику президента Путіна.
— Муаммар Каддафі (лівійський лідер, убитий 2011 року. — ред.) перед тим, як його зловили й жорстоко знищили, мав 99% підтримки. Та вона випарувалася і перетворилася на протилежність. Зараз людство згадує Першу світову війну, що розпочалася 100 років тому. Коли вона вибухнула, у Санкт-Петербурзі перед Зимовим палацом стояли гігантські натовпи народу: купці, дворяни, прості люди — усі хвалили Миколу ІІ. Раділи, який у них мудрий цар, що починає війну, яку вони виграють. Невдовзі цар утратив не лише популярність, а й голову та життя своєї сім'ї. Або Михайло Горбачов, якого теж страшенно любив народ. А тепер ненавидить. Колись було 80% підтримки, зараз — 90% ненависті.
—Що може змінити ставлення росіян до Путіна?
— У Росії триває боротьба між телевізором і холодильником. Поки що перемагає телевізор, але скоро своє слово скаже холодильник. Бо різко знижується вартість рубля, падає підтримка керівництва країни з боку олігархів. Те, що відбувається зараз — їм не подобається. Вони втрачають мільярди і бояться завтрашнього дня. А уявіть, як «радісно» російським силовикам, яким заборонили їздити за кордон. Дружина може поїхати, а я, генерал ФСБ, не можу. Все це — ґрунт для державного перевороту.
Був колись у нас великий лідер Микита Хрущов (перший секретар ЦК КПРС у 1958-1964 роках. — ред.). Усі його дуже любили і прославляли. Але через те, що він наламав дров, пересварився із Заходом — його оточення влаштувало змову і скинуло Хрущова. Це сталося 13 жовтня 1964 року. Перед тим зверху дали наказ, щоб у країні не продавали білий хліб. Це мені батько розказував, який тоді працював у Черкаському обкомі партії. Продавали тільки чорний, в який намішували різну гидоту. І ціну підняли вдвічі. Так і підірвали оту народну любов до Хрущова. Два тижні величезні черги за хлібом огидної якості. І раптом із Кремля оголошують, що Хрущов знятий — і тут же в магазинах з'являється білий хліб, ковбаса, цукерки. Тож не нам вчити людей у Кремлі, як слід готувати державні перевороти.
— Що буде з Україною?
— Україна стане великою європейською державою — на рівні Італії, Франції і Німеччини. Для цього є все: люди, родюча земля. От Швейцарія, одна з найбагатших країн світу, не має жодних ресурсів. Навіть пісок завозять із Італії. Зате в них є працелюбний і свободолюбний народ. Цього достатньо для процвітання. Усе залежатиме від економічних реформ в Україні.
Наприкінці розмови Суворов каже, що вважає себе українцем. Прощається словами «Слава Україні!»
Галина ОСТАПОВЕЦЬ(«Українське слово» (Чикаго, США))
Досьє
Письменнику Вікторові Суворову (справжнє ім'я та прізвище — Володимир Різун) 67 років. Народився на Далекому Сході в Росії — у селі Барабаш Приморського краю. Батько був військовослужбовцем, родом з України. Мати — росіянка.11-річним вступив до Воронезького суворовського училища. Навчався в Київському вищому загальновійськовому командному училищі. У 19 років став членом КПРС. Брав участь в операції із введення військ до Чехословаччини 1968-го. По поверненні отримав призначення у Прикарпатський військовий округ, командиром танкового взводу в Чернівцях.По закінченні військово-дипломатичної академії чотири роки працював у женевській резидентурі Головного розвідувального управління СРСР. 10 червня 1978-го зник із власної квартири. За 2,5 тижні я із сім'єю виринув в Англії.
З 1981 року під псевдонімом Віктор Суворов пише на військово-історичну тематику. Найвідоміші книги — «Криголам», «Акваріум», «День М».
Каже, що в СРСР його заочно засудили до смертної страти.Викладає тактику й військову історію у британській військовій академії. Живе в містечку Брістоль. У березні 2010-го підписав звернення російської опозиції «Путін має піти».
Із дружиною Тетяною мають доньку Оксану, 42 роки, та 38-річного сина Олександра.