РОЗМОВА ПРО СУСПІЛЬНУ ЗРІЛІСТЬ. Чому не відбувається Україна?

ЗУСТРІЧ ІЗ ВИДАТНИМ ЗЕМЛЯКОМ

Як відомо, 28 липня нинішнього року наш видатний земляк, родом із села Мар’янівка, український прозаїк, критик, літературознавець, публіцист, громадський діяч, виконавчий директор Ліги українських меценатів, директор видавництва «Ярославів Вал», лауреат дев’яти літературних премій (в тому числі найпрестижнішої — імені Тараса Шевченка) Михайло Федотович Слабошпицький відзначив свій 70-літній ювілей.

З якими думками зустрів цей життєвий рубіж Михайло Слабошпицький, він поділився зі своїми земляками 17 серпня під час зустрічі з громадськістю у приміщенні Шполянської дитячої школи мистецтв.

Привітали дорогого гостя місцеві керівники влади Володимир Потапенко, Олександр Кузуб, Анатолій Лозовий, сільський голова села Мар’янівка Олексій Вареник та директор Мар’янівського НВК Володимир Боримський, представники столичного та обласного інтелектуальних кіл: директор інституту української мови НАН України Павло Гриценко, доктор філології, професор Черкаського національного університету ім. Богдана Хмельницького Володимир Поліщук, директор Національного заповідника «Батьківщина Тараса Шевченка» Людмила Шевченко, голова Черкаської обласної організації Всеукраїнського товариства «Просвіта» Олена Фещенко, голова Черкаської обласної організації Національної спілки письменників України Володимир Ткаченко та інші.

У формі інтерактивного спілкування Михайло Федотович разом із шполянською аудиторією розкривав багато серйозних тем, що стосуються причин нинішніх негараздів у державі, доводив своє бачення, яке полягає в першу чергу в ролі рівня освіченості, культурно-духовного наповнення і нагромадження знань у людей, котрі 25 років мріють про заможну і сильну країну. У контексті пошуку відповідей на питання, чому Україна досі не відбувається, було відзначено, зокрема: колосальні стартові умови українські політики повністю знівелювали і загубили, в тому числі — цінності, що лежать в основі високорозвиненої спільноти.

— Ніхто в жодній з розвинених країн нічого не очікує і не вимагає від держави. Що людина робить для держави — те і має, — розмірковує Михайло Федотович. — Нові покоління в незалежній Україні виховуються, на жаль, в дусі патерналізму, латентна і байдужа молодь не спроможна рухати вперед розвиток країни, не викоренена корупційна система створює тотальне нездорове, злодійське середовище. І це мене найбільше лякає, бо саме молодь має прийти до влади і кардинально змінити, оздоровити ситуацію в державі… На жаль, суспільство наше все більше дрібнішає в інтелектуальному сенсі, ми — народ, який найменше читає, а, як наслідок, — міліє загальний потенціал країни...

Багато уваги було приділено мовному питанню, яке залишається надзвичайно проблемним і болючим для України. Велика частина громадян, на жаль, залишається зрусифікованою і не може повноцінно відображати національні риси, адже мова — найважливіша складова будь-якої нації.

Говорили також і про талант письменника Слабошпицького, твори, досконалі високохудожні тексти якого виховують, допомагають пізнати істину в українській нелегкій історії, долі багатьох особистостей, які привнесли значний вклад у вітчизняну культурно-духовну спадщину.

— Маємо нині цілих три війни: російсько-українську, олігархів з народом та всіх з усіма всередині суспільства. І це не може не непокоїти, — вважає пан Михайло. — Українці мають зрозуміти, що Росія — це другий ворог, а перший — вони самі, які плекають нікчемні взаємознищувальні чвари поміж собою.

Чому ж молодь таки масово не переходить на українську, а продовжує вживати іноземну, до того ж країни-агресора? Михайло Федотович вказує на цілий ряд причин: українські телеканали і ЗМІ в руках проросійських олігархів, у людей, яких майбутнє України не цікавить. По-друге — ніяк не вдається позбавитися рабського гену. Третє — жодного разу не було вдалого призначення на ключові урядові посади людей, які б від щирого серця переймалися питанням розвитку рідної мови й виховання національної свідомості.

Тож державу ще потрібно будувати, очищати від негативних впливів, піднімати з руїн бездуховності і неуцтва.

Наталія ДАВИДЕНКО

(фото автора).