Нещодавно у всьому світі відзначили Всесвітній день учителів. Всі ми проходимо через школу, тому всі ми маємо, кого привітати цього дня: ту вчительку чи того вчителя, які змінили наше життя, дали нам віру в себе і надихнули на успіх. Хтось робить це словами, а хтось – власним прикладом. Світлана Володимирівна Сотник, директорка Шполянського ліцею №5 і вчителька математики, є саме тією, хто надихає учнів власним прикладом. Успішна керівниця і улюблена вчителька: ми поспілкувалися зі Світланою Володимирівною про те, як вона балансує керівництво і роботу з дітьми.
– Світлано Володимирівно, розкажіть, будь ласка, що привело вас до професії вчительки?
– Ще з дитинства я мріяла стати вчителькою. Закінчила педагогічний інститут. А вчителькою стала, коли осмислила слова директорки Олександри Миколаївни Котової: «Любіть дітей і ставтесь до них так, як до власних». З роками переконалася в правдивості її слів. Вони і стали запорукою успіху.
– Успіху ви справді досягли. Як стати керівницею?
– Якщо ти здатен мислити, якщо не лінуєшся, а наполегливо, самовіддано працюєш, якщо відкинути прагнення керувати вчителями, дітьми, а направити свої сили на керування освітнім процесом, якщо понад усе любиш школу, своїх вихованців, то можеш стати керівником закладу.
– Ваш ліцей завжди бере участь у інноваційних заходах. Як вам вдається встигати за всіма змінами у освіті?
– Сьогодні ми часто чуємо про освітні послуги, якість освіти, проєктні технології, технології менеджменту та маркетингу в освіті. Щоб не залишатись осторонь від реалій сьогодення, вчимося цьому все життя, і, як не дивно, це приносить задоволення, бажання розвиватися, організовує і стимулює і мене, і колег, і робить нас однією командою.
Тренінги, флешмоби, челенджі, участь у різних проєктах не лише змінюють підхід до роботи, а й переінакшують свідомість. Змінюються діти, тому хочеться нових форм роботи, іншого досвіду. Звісно, ми чуємо, що школа готує дітей до життя, а для нашого колективу школа і є життям. Просто і легко не буває, але усім цікаво.
– Ваша команда у ліцеї відіграє важливу роль?
– Звісно. Все, що ми робимо, ми робимо разом: розвиваємося, вдосконалюємося, навчаємося самі та навчаємо своїх вихованців. Я пишаюся тим, що ми є командою, пишаюся своїми вчителями, своїми випускниками, своїми учнями. Ми є командою, яка виховує любов’ю, виховує кожного учня і кожну ученицю людиною, і це все заради людей. Іншими словами, ми навчаємо наших дітей обходитися без нас.
– Що для вас головніше – бути вчителькою чи директоркою?
– Чи ти вчитель, чи ти керівник, головне – любити дітей, підтримувати їх таланти, допомагати їм досягати успіху. Успішний учень – це найголовніше. Там де успішний учень, усі мають право на свої перемоги і визнання, можливості себе проявити.
– Як вчителька і керівниця, як ви спілкуєтеся з учнями?
– Я переконана, що тільки щире ставлення до дітей, створення ситуацій успіху, забезпечить розвиток дитини, самореалізацію її особистості. Це вселяє віру у власні сили, впевненість у своїх можливостях. Тож світ повертається до тебе таким, яким виходить від тебе.
– Здається, що у вчительській професії і на посаді директорки ви справді знайшли себе. Це так?
– Такий життєвий сценарій, яскравий, сяючий, гуманний, демократичний, можливо, для декого і незрозумілий. А для мене – найкращий. Щодня дякую Долі, що повела по життю саме вчительською стежиною. Дякую за прекрасних вчителів, що були і є в моєму житті. І дякую за друзів і колег по роботі, з якими пліч-о-пліч живемо школою, нею дихаємо на повні груди. Пафосно? Ні, щиро. Без лукавства.
Спілкувалася Олександра Лісогор