21 вересня — велике храмове свято Церкви Різдва Пресвятої Богородиці у Шполі.
У 1859 році в північній частині містечка Шпола на кошти місцевого поміщика Олександра Абази було збудовано кам’яну церкву Різдва Пресвятої Богородиці, яка проіснувала близько 80 років. Наприкінці 30-х років минулого століття представники комуністичної влади зруйнували церкву. Історія цього храму зберегла цікаві факти його минулого, спогади шполян, які причетні до відродження цієї історичної пам’ятки району.
У 1995 році в колишньому приміщенні дореволюційної початкової школи, яке перебудували, відкрився новий православний храм. У 2002 році він був освячений Київським Патріархом Української православної церкви як церква Різдва Пресвятої Богородиці. Благочинним церков УПЦ КП у Шполянському районі з 2004 по 2013 рік служив протоієрей Вадим Саломатін. Громади церков УПЦ КП діяли у Шполі (2), у селах Лебедин (3), Соболівка, Антонівка, згодом — у Лип'янці (нині триває процес переходу громад УПЦ КП Шполянщини до автокефалії ПЦУ).
У 2007 році розпочато будівництво нового храму Різдва Пресвятої Богородиці – поруч із нині діючим.
Зі спогадів прихожанки церкви Олени Коваль про створення релігійної громади на початку 1990-х років:
«Ідея створення української церкви у Шполі належить моєму синові Коліснику Юрію Вікторовичу та чоловіку Коліснику Віктору Сергійовичу. На початку 1990-х років вони активно взялися за втілення цієї ідеї в життя. Розуміли, що це — нелегка справа, адже хоч радянська влада вже на той час і перебувала в стадії агонії, все ж стереотипи як в начальства, так і в більшості людей, ще міцно посідали у головах. Розклеїли запрошення по Шполі на проведення на стадіоні «Колос» — на тому місці, де колись знаходилася церковно-приходська школа, обряду освячення квітів на свято Маковея та яблук на Спаса. Проводити обряди приїздив з Черкас отець Назарій Кучерявий (родом із м. Івано-Франківськ, довгий час проживав у с. Топильна Шполянського району), з яким Юрій познайомився у Львові. На Маковея зібралося дуже багато людей, святили квітки, згадували кам’яну церкву, яку колись зруйнували комуністи. З радістю громада зібралася і через тиждень, на Спаса. Під час проведення обряду на цей раз приїхали з міськвиконкому та почалися претензії. Після цього Віктора Колісника викликали на адмінкомісію міської і районної ради й оштрафували на 50 рублів, а отця Назарія при виїзді зі Шполи міліція та Черкаське КДБ обшукували на наявність наркотиків та зброї.
Однак весь цей владний спротив, намагання принизити і залякати людей, відібрати у них бажання відроджувати духовність – не зупинили прихильників ідеї створення церкви від обраного шляху. На Миколая та Андрія проводили службу у хаті моєї матері Оксани Коваль, що знаходиться майже навпроти стадіону (вул. Лозуватська, 146). Проводити службу Божу приїздив і отець Назарій, і інші молоді священики, яких він присилав. Так, правили в хаті баби Оксани аж до 1994 року. Цього ж року до нас приїхав отець Микола Саломатін, який відрекомендувався представником Народного Руху України і просив, щоб ми допомогли створити громаду української автокефальної церкви. Справа була не з легких. Але попри все, Віктор Колісник дав оголошення на місцеве радіо про зібрання біля Будинку культури, хто бажає співати в українському церковному хорі. Точніше, Віктор звернувся до Івана Заїки, тодішнього кореспондента газети «Шполянські вісті», а той попросив у свою чергу Миколу Сенченка – редактора радіомовлення. Отож прийшли до Будинку культури Марія Лупан, Поліна Слюсар, Надія Небесна (Бойко).
На той час Віктор Сергійович Колісник очолював районне товариство бджолярів-любителів, яке було значно чисельним. У будинку, що належав товариству (знаходиться по провулку Лозуватському), поводилися збори новоствореної громади, яку й очолив Віктор Колісник. Так, було подано заяву до Черкаської обласної Ради про реєстрацію релігійної громади УАПЦ в м. Шполі. Це відображено у протоколі № 1 від 25.12.1994 р. (голова зборів – В. Колісник, секретар – П. Слюсар, всього – 38 підписів). Шполянська влада чинила небувалий спротив цьому процесу. Юрій Колісник намагався порушувати цю тему на сторінках преси, зокрема, в газеті «Шлях перемоги». Тільки 3 березня 1995 року нам видали свідоцтво про реєстрацію церкви Петра і Павла в м. Шполі. Саме цих святих призвали священики УАПЦ для створення святині.
Першу громадську службу 9 травня 1995 р. правили біля Обеліску Слави, де співали Молитву за Україну. Дозвіл для проведення панахиди біля Обеліску Слави дав міський голова Анатолій Бондаренко. Віктор Колісник попередньо повідомив міськраду, що приїхали священики з Черкас, щоб відправити панахиду по загиблих воїнах.
В обладнаній кімнаті товариства бджолярів почали регулярно проводитися служби Божі. Однак обласне керівництво товариства заборонило проводити релігійні служби, тому знову довелося повернутися в хату баби Оксани. Освятили її хату на свято Петра і Павла. Приїхала з США представниця закордонного українства Ніна Вовк, подарувала ікону, привезену з самого Єрусалиму, а також пожертвувала 100 доларів США на розбудову церкви. Андрій Юраш привіз від імені української громади США скатертину. У цей день запросили правити службу отця Вадима Саломатіна з хором, який на той час правив у м. Городищі. Людей на храмове свято Петра і Павла зійшлося у дворі баби Оксани дуже багато. Відбулася урочиста святкова трапеза. Знаковим є те, що в цей день на ім’я громади прийшло привітання з храмовим святом від Віктора Андрійовича Ющенка.
Громада зміцнювалася, розширювалася, українська національна ідея об’єднувала всіх прихожан. На Великдень 1996 року хата баби Оксани вже не вміщувала всіх людей. Я написала листа Лілії Григорович і Ніні Карпачовій з проханням посприяти у тому, щоб віддали приміщення колишньої церковно-приходської школи (тут у різні часи знаходилися і дитсадок, і хімчистка), що було поруч того місця, де знаходилася колись кам’яна церква. Місцева влада була категорично проти передачі цього приміщення громаді. Потім ми ще ходили до матері народного депутата Олександра Ткаченка, яка розчулено розповіла нам, що справді на цьому місці була кам’яна церква, яку комуністи знищили ще у 1938 році. Тоді ми почали опитувати шполян, які теж пам’ятали про церкву та зібрали їхні підписи-підтвердження, що, дійсно, до 1918 року приміщення церковно-приходської школи знаходилося у тогочасній хімчистці. Це підтвердив також і колишній секретар міської ради Олексій Петрович Курінний, до речі, однокласник баби Оксани.
У 1997 році нарешті нам виділили в цьому приміщенні одну кімнату – колишню кухню дитячих ясел. Цю кімнату освятив Ігор Іссіченко, єпископ Черкаський і Кіровоградський Української Автокефальної Православної церкви (зараз – владика Ігор – архієпископ Харківсько-Полтавської єпархії) і о. Назарій …».
Першим постійним священиком при громаді був отець Михайло Чабан, який прослужив тут понад три роки.
Згодом настоятелем храму отцем Миколою Саломатіним проводилася робота щодо глибокого вивчення історії кам’яної церкви, в результаті чого вдалося встановити, що церква належала до парафії Різдва Пресвятої Богородиці, були зібрані свідчення людей, віднайдено цінні архівні документи. Отже, прийшов час, коли віруючі храму закликали Пресвяту Богородицю – Матір Божу благословити парафіян на служіння Господу.
Коли встановлювали хрести на церкві, вони дивилися на трасу, розташовану поряд. Однак на другий день найвищий хрест посередині повернуло вітром в сторону центральної площі. Прихожанами було повернуто його на місце. Наступного дня вітру вже не було, але хрест знову дивився на центр Шполи. Коли вже втретє хрест сам повернувся у бік центру, отець Микола зрозумів, що це є Боже знамення. Адже хрест стояв якраз над вівтарем і мав бути повернутий саме до нього, а отже – на схід сонця, а не до парадного входу храму.
Господні знамення не раз помічали прихожани храму. Наприклад, після того, як почали масово відвідувати храм діти, на вхідних дверях з’явилися обриси янголів.
«Богородиця жила словами Христа і нас навчає, що замало говорити й голосно запевняти, а потрібно робити добро» - ці слова є напутніми для всіх віруючих прихожан храму.
З 2004 року настоятелем храму Різдва Пресвятої Богородиці служив світлої пам'яті благочинний церков УПЦ КП у Шполянському районі, протоієрей Вадим Саломатін. На жаль, отець Вадим передчасно відійшов у вічність 13 квітня 2013 року. У вересні цього ж року, у день храмового свята, владика Черкаський і Чигиринський Іоанн здійснив обряд висвячення 18-річного сина отця Вадима — Романа Саломатіна в ієрея, який з того часу служить настоятелем цього храму.
При храмі Різдва Пресвятої Богородиці УПЦ КП (м. Шпола) з січня 2009 року діє недільна школа для дітей прихожан.
З 2019 року в громаді храму Різдва Пресвятої Богородиці м. Шполи розпочато процес переходу з УПЦ КП до ПЦУ.
Автокефальна Українська Православна Церква (ПЦУ) — правонаступниця Київської митрополії.
15 грудня 2018 року відбувся Об’єднавчий Собор Українського Православ’я, на якому об'єдналися українські православні юрисдикції на ґрунті повної канонічної незалежності.
Підписання та отримання Синодального Томосу про автокефалію Православної Церкви України відбулося 5-6 січня 2019 року в Свято-Георгіївському кафедральному соборі Вселенського Патріархату.
Предстоятель Православної Церкви України – Блаженнійший Митрополит Київський і всієї України Епіфаній.
Кафедральний собор Православної Церкви України – Свято-Михайлівський Золотоверхий собор у Києві.
Підготувала Наталія Сторчак