Найбільше щастя — коли вся сім’я збирається разом
Для Марії Василівни Шутки з с.Капустине великодні дні — особливі. До них зазвичай вони з чоловіком готуються заздалегідь. Бо саме на свята приїздять додому діти, вся сім’я збирається за святковим столом, куштуючи смаколики, приготовані хранителькою сімейного вогнища. А вона щоразу дивує рідних чимось новеньким, смачненьким і оригінальним.
Марію та її чоловіка Валерія знають у Капустиному і як вправних господарів, і просто як добрих людей. І господарство тримають чималеньке, і город, у них і в домі порядок, і в сім’ї лад…Тож дуже захотілося дізнатися, як вдається цій родині і сімейне щастя зберігати, і вміло керувати своїм господарством, аби все було до ладу.
Ми завжди удвох…
— Як вам все так вдається?— запитую Марію Василівну, коли ми залишилися удвох. — Який секрет маєте, що все встигаєте, і все у вас до ладу?
— А ми з чоловіком завжди все робимо удвох. Будь-яку справу… завжди радимося і разом вирішуємо, як буде краще зробити. Ось так вже майже сорок років…— лагідно усміхається пані Марія, одразу розкриваючи свій сімейний секрет щастя. А потім приносить сімейний альбом, де у чорно-білих та кольорових світлинах зупинились щасливі миті життя їхньої родини…Перегортає його і пригадує…
—Я виросла у цьому селі — розповідає жінка.— Мої батьки — прості сільські трудівники, все життя віддали роботі у господарстві. Мама— Галина Петрівна — працювала сапальницею, тато — Василь Іванович — трудився на комбайні. Я ще з ранніх років старалась чимось допомогти моїм батькам, бо працювали вони тяжко, поверталися з поля втомленими.
Нас троє у сім’ї було, я — найстарша, і ще два брати,— пригадує жінка.— Тож хлопці повністю були, як кажуть, на мені. І приготувати їжу на всю сім’ю, і нагодувати, ще й город висапати.
Але Марії Василівні подобалося ось так турбуватися про своїх братів, батьків. І коли їй випадала можливість поїхати жити далеко від дому, у місто, не змогла залишити своє рідне село, бо любить його понад усе.
Коли ж доля поєднала її з Валерієм Володимировичем, то про те, щоб виїхати з села, і мови не було. Обоє звичні до сільського життя, обоє невтомні трудівники. Ось так разом і звили власне затишне гніздечко, де панує мир і злагода.
—З чоловіком ми вже 38 років разом. І жодного разу я не пошкодувала про зроблений вибір.
Земля віддячує тим, хто трудиться на ній
Мають Шутки чималеньке господарство — овець, свиней, курей, кролів і навіть конячку. На гектарі городу вирощують і корми для тварин та птиці, і для себе овочі та зелень. У садку щоосені дозрівають груші, яблука, сливи, смородина, малина, аґрус. Сім’я повністю забезпечує себе і городиною, і фруктами, і продуктами тваринництва, словом, вирощеним на власній ділянці, у своєму господарстві. Земельні паї здають в оренду.
— Ми звикли постійно працювати. У селі ми господарі на своїй землі. Але й вона вимагає відповідної віддачі. А тим, хто трудиться, гідно віддячує.—кажуть Шутки.
Все вирощене потрібно вчасно доглянути, зібрати і переробити, аби ніщо не зіпсувалося. Тільки у дбайливих господарів ніщо із вирощеного не пропадає.
— Ми маємо автоклав, за допомогою якого робимо всі консервації м’ясної чи рибної продукції. Консервуємо багато овочів та фруктів на зиму, робимо соки, щоб було чим і дітей чи рідних пригостити, і себе забезпечити.
«У вас не погріб — консервний завод…», — жартують зяті, коли приїздять у гості до батьків.
Марія Василівна та Валерій Володимирович мають двох дочок, двох зятів, трьох онуків. Всі вони живуть не у селі, але часто приїжджають до батьків.
За чоловічу роботу у господарстві відповідає Валерій Володимирович. На Марії Василівні все те, що потребує вправних жіночих рук. Діти ж допомагають батькам обробляти город, збирати врожай, внуки пасуть улітку овець.
Кулінарне захоплення пані Марії
Марію Шутку знають не лише у Капустиному, а й на Шполянщині та поза її межами як кулінарну майстриню, яка смачно готує і пече, Адже на виставках достатку, організованих в районі чи в області до свят, її кулінарні шедеври серед найкращих. Запрошували її односельці і навіть знайомі з інших районів готувати на великих родинних святах — весіллях, ювілеях, христинах тощо.
— Готувати я любила ще з дитинства,— розповідає жінка.— Коли мама пекла хліб чи пиріжки, я вчилася у неї. Після закінчення школи навіть мала велике бажання вивчитися на кондитера, але за станом здоров’я не могла працювати у жаркому цеху.
Але своїй любові до куховарства Марія Василівна не зраджує й донині, а набутими ще з дитинства знаннями і вмінням ділиться з доньками. І не даремно. Ця любов передалася також одній із доньок подружжя Шуток — Олені. І вона, ї її чоловік, нині працюють у одному з ресторані Черкас. Олена — кухарем холодних страв, а її чоловік— шеф-кухарем.
Марія Василівна зізнається, що найбільше любить готувати з тіста. Має свої особливі рецепти, яким залюбки ділиться зі знайомими. І з ностальгією, любов’ю і вдячністю згадує ті часи, коли вона працювала секретарем сільської ради, приємно відгукується і про свій дружний колектив, з яким вони завжди організовували свята, під час яких любили приємно дивувати гостей своїми оригінальними стравами.
А сьогодні пані Марія вчить свою внучку Софійку замішувати тісто і куховарити. Схоже, ці кулінарні пристрасті передаються далі…
Прощаючись із Марією та Валерієм Шутками, запитала у подружжя, коли вони відчувають себе найщасливішими, і ті не задумуючись відповіли: «Коли вся наша родина збирається разом,— це найбільше щастя!»
Лариса БАЧИНСЬКА