Щастям й добром я його напоїла
Вітер в обличчя шмагає, шмагає.
Поле життя перейти я стараюсь.
Тільки в природі — волошки-ромашки,
Поле ж житейське пройти завжди важко.
Далі пішла я по полю, по житі,
Туго були колоски ті налиті.
Били до крові, в обличчя сміялись,
Сльози свої витирала, вмивалась,
Впавши на землю, я знов піднімалась.
Вітер і сонце шептали: «Вставай!
Труднощі всі у житті подолай!»
Там же у полі знайшла колоска—
Вітер прибив чи зламала гроза.
Я підняла, пригорнула, зігріла,
Щастям й добром я його напоїла.
Так і несу через все я життя
Зранену душу й дитя-колоска.
Василина Козленко, с.Кримки