Пауерліфтинг – силовий вид спорту, що полягає у подоланні максимального важкого опору щодо ваги спортсмена. Щоб сказати простіше, це вид спорту, у якому піднімають штангу. Його також називають силовим триборством. Найголовніше в пауерліфтингу – силові показники. Нещодавно у столиці проходив Кубок міста Києва з класичного пауерліфтингу. Шполянські пауерліфтери гідно представили наше місто.
«Шполяночка+» поспілкувалась із Мариною Ковшун, яка стала чемпіонкою м. Києва з класичного пауерліфтингу у категорії 63 кг. Її результати: присідання – 100 кг, жим – 65 кг, тяга – 110 кг; в сумі – 275 кг (1-й дорослий розряд).
— У кожного у спорті свій шлях. Як Ви прийшли в спорт, що стало поштовхом?
— Займатись я почала просто для підтримки своєї форми. Приблизно два роки я ходила на звичайні тренування. За цей час я навчилась абсолютно всьому. Рік я проходила взагалі 3 рази на тиждень на персональні тренування без жодного пропуску. За будь яких обставин, я все одно йшла до спортзалу та займалась. У мене була ціль. За таку впертість ми інколи навіть жартували, що можливо колись я стану тренером. Потім так і склалось. Я вирішила спробувати себе у цій сфері, пройшла курси і маю сертифікат тренера-інструктора. До речі, також я маю освіту масажиста-коректора.
— Із звичайної відвідувачки спортзалу Ви стали інструктором. Що треба для цього знати? Якими навичками повинен володіти інструктор?
— Безумовно, у першу чергу, технічними. Інструктор повинен пояснити та показати клієнтові, як правильно робити якусь вправу і, звичайно, проконтролювати. Коли усе відпрацьовано до автоматизму, людина може займатись самостійно. Усе приходить тільки з досвідом. Я пригадую своє найперше тренування, за яке я присіла близько 300 разів. Усе через те, що я присідала неправильно і навчалась, доки не вийшло. Ноги боліли страшенно, але я не зупинялась і намагалась максимально засвоїти техніку.
— У «Спорт+» почала формуватись команда з пауерліфтингу і Ви уже брали участь в змаганнях. Розкажіть детальніше про цю подію.
— Я вирішила спробувати та отримала приголомшливий результат. Для першого разу це неймовірно. Люди з першого разу не отримують перший розряд, а мені вдалося! У цьому я завдячую Костянтину Антонову, який мене тренував та вірив у перемогу. Він за півтора місяці зробив те, що люди не можуть зробити за 2 роки. Він повністю перевчив мене тянути штангу, хоча часу було обмаль. Тобто зробив непосильне. На самих змаганнях страху вийти і виступити у мене взагалі не було. Я хвилювалась тільки через те, щоб не підвести людину, яка вірить у мене. Після виступу я була на радісних емоціях. Якби мене не підтримували такого б результату не було.
— Чи були у вас якісь ритуали перед виступом?
Перед початком змагань для того, щоб налаштуватись мене поплескали по плечі. При чому так, щоб зібратись та збодритись, адже вночі напередодні я не могла заснути зовсім. Тобто сну у мене не було, від слова, зовсім. Ще й виступала найперша.
— Спортивна кар’єра передбачає навантаження — стресові, емоційні. Як вистояти в такому стані?
— Це залежить від того, хто тебе тренує і як таке захоплення сприймають вдома. Коли тренування занадто інтенсивні, після них взагалі нічого не хочеться. Окрім того, щоб прийти і заснути. І дуже важливо знайти підтримку від близьких, які не дають здатись. Щоправда, спорт мені не набридає. Ідеї закинути повністю у мене ніколи не було. Я, напевно, уже і не зможу взяти перерву від фізичних вправ. Це дуже складно. Це така своєрідна залежність.
— Чого хочете досягнути в подальшому? Чи плануєте ще брати участь у змаганнях?
— Для початку хочеться отримати КМС, а потім і майстра спорту. Для цього потрібно плідно попрацювати, але я готова. Навесні будуть обласні змагання на які звичайно збираюсь поїхати. Переді мною завдання: поїхати і отримати гарний результат.
Спілкувалась ЮЛІЯ ЗАРУДНІЦЬКА