Як не напружується державна влада, намагаючись провести реформу децентралізації, найстійкіших її опонентів вона знаходить, як не дивно, в особі керівництва своїх місцевих представницьких органів.
Особливо яскраво це демонструє Шполянська райдержадміністрація, яка конче не бажає надати можливість ефективно діяти Шполянській ОТГ.
Ми не будемо згадувати, з якими потугами просувалось її формування та вже по факту існування громади окремі підрозділи РДА усіма силами намагаються триматись за ресурси, які належить передати в комунальну власність ОТГ. Каменем спотикання став уже не один раз згадуваний майновий комплекс міжшкільного навчально-виробничого комбінату. Саме в його майно вчепились чиновники від районної освіти, тримаючи глуху оборону.
Як уже писала «Шполяночка +», згідно із новим українським законодавством, що регламентує діяльність громад, всі об’єкти гуманітарної сфери чи то міської, чи районної комунальної власності, що знаходяться на території ОТГ, мають перейти у комунальну власність новоствореної громади. Все, здається вичерпно зрозуміло. Та нові реформи «кісткою в горлі» застрягають деяким управлінцям з райдержадміністрації. Такі положення законів не влаштовують в першу чергу начальника відділу освіти, у справах сім’ї, молоді і спорту Павла Вербівського. Після того, як депутати Шполянської районної ради, виконуючи закон, у вересні поточного року прийняли рішення про готовність передати 7 навчальних закладів у комунальну власність Шполянської ОТГ (чотири міські школи, Кримківський та Скотарівський НВК та міжшкільний навчально-виробничий комбінат), Павло Євгенійович занепокоївся останнім закладом — МНВК.
Чому ж пану начальнику стало шкода навчально-виробничого комбінату, які втрати він вбачає для освітянської галузі району в зв’язку з передачею Шполянсьткій громаді цього закладу? Чи то пак, для себе особисто? Ці питання виникли після його спроб виключити МНВК взагалі зі списку об’єктів, що передаються. Однак депутати районної ради, які у праві розпоряджатися майном комунальної власності районної ради, в тому числі — і відділу освіти, згідно вимог законодавства, прийняли чітке рішення — передати Шполянській ОТГ установу МНВК як цілісний комплекс. А це означає не лише штатні одиниці, а й приміщення та матеріально-технічну базу. І пересічній людині зрозуміло, що навчально-виробничий комбінат без навчальних засобів, без техніки не зможе виконувати свої статутні зобов’язання — забезпечувати в першу чергу навчальний процес. Бо як, припустимо, учні модуля «Тракторна справа» зможуть тоді отримати посвідчення водіїв, якщо не практикуватимуться на справжньому тракторі?
Але трактори пану Вербівському потрібні самому. І щоб не втратити той невеликий арсенал, що перебував донині у МНВК, він заметушився. Консультувався, напевно, з місцевими «тіньовими» аксакалами державної служби, вимудрюючи, як би утримати, не віддати майно, обдурити і районну, і міську ради. І придумали. Без відома голови районної ради і депутатського корпусу, «забивши баки» 88-річному директору МНВК, увесь перелік наявної техніки і майна комбінату своїм наказом Павло Євгенійович перевів з 1 вересня на господарську групу відділу освіти. Як з’ясувалося, це робилося без відома районної і міської рад, і є підозри, що ще й «заднім числом». Та, як переконує перший заступник голови Шполянської райдержадміністрації Юрій Козоріз, все зроблено законно, без порушень, бо у начальника відділу освіти, згідно із рішенням районної ради ще 2003 року є право оперативно керувати освітянським майном. Так, безперечно, він управляє ним у процесі роботи відповідно до різноманітних потреб. Але це оперативне керування є внутрішнім. Розпорядитися ним стосовно передачі в іншу комунальну власність він права не має, бо це вирішувати депутатам районної ради. А вони власне вирішили: передати як цілісний майновий комплекс Шполянській громаді. Тобто, як не бігай-тікай-ховай, не Вербівському тут вирішувати такі питання.
Голова Шполянської районної ради Олександр Кузуб зібрав днями нараду всіх причетних до цієї справи посадовців та депутатів районної і міської рад, щоб встановити істину: навіщо взагалі ці спроби роззброїти навчально-виробничий комбінат перед передачею громаді, якими мотиваціями керується Павло Вербівський і його вище начальство? І взагалі почути всі думки з цього приводу.
Павло Вербівський на нараді наполегливо і більш ніж емоційно доводить: цей арсенал потрібен йому для використання в цілях надання послуг всій районній освітянській мережі, в тому числі — орати городи вчителям, косити на шкільних територіях, чистити від снігових заметів подвір’я, возити труби та інші матеріали тощо. І взагалі, навіщо цей поділ, каже. Пропонує міському голові укласти договір про спільне користування технікою, яка залишиться у районній комунальній власності, а міська рада в свою чергу надаватиме за 1 грн. в оренду гаражі для неї.
— Мені взагалі не зрозуміла ціль цього зібрання, — відверто лукавив Павло Вербівський, адже знав, що перед цим діяв спідтишка, як кіт з мішка, і готувався до контрнападу зі своїми нібито переконливими аргументами: трактори ж стоять на місці, вони нікуди не поділися! Тільки нехай вони «належать мені». Немов Шарапов, що грав роль обмеженого скнари: щоб серце гріли.
А ще більш лукавими видаються його твердження, що однаково переймається навчальним процесом і господарськими справами. Бо, наприклад, громадську ініціативу щодо відвідин учнівсько-педагогічними колективами історичної виставки товариства «Меморіал» ім. Василя Стуса «Народна війна 1917-1932 рр.», що діє в кіноконцертному залі «Космос» до 3 листопада, він відверто ігнорує разом із заступником голови РДА з гуманітарних питань Ольгою Шпицею. Для них, очевидно, питання просвітництва серед учнівської молоді — справа дика і не зрозуміла.
Позиція ж міського голови Сергія Кравченка здається чіткою і досить логічною: пріоритетом використання згадуваної техніки є навчання учнів, а вже вирішення інших потреб — другорядне. Тож приймати у комунальну власність міської громади приміщення МНВК без майнового комплексу не має сенсу, оскільки буде не в змозі забезпечувати навчальний процес. Усі питання із утриманням, ремонтами та удосконаленням матеріально-технічної бази закладу відтепер стануть завданням відповідального балансоутримувача — Шполянської міської ради, яка не має на меті зривати навчальний процес, а лише сприяти його якнайкращому здійсненню.
— Ви, Павле Євгеновичу, боїтеся, що я як керівник громади відтепер бачитиму, в яких цілях використовуватиметься техніка, і контролюватиму, тому так не хочете її віддавати, — заявив у очі пан Кравченко освітянському чиновнику.
Враховуючи наявність двох позицій, голова районної ради Олександр Кузуб намагався запитати учасників наради, чи існують компромісні рішення? Окрім угоди про спільне використання, обговорили можливість розділення техніки МНВК. Та, виявляється, ділити нічого, бо вся вона необхідна для навчального процесу. Але разом з тим вона така потрібна пану Вербівському, який, помітно нервуючи, залишився глибоко переконаним у своїх благих діях.
Та вирішувати тут нічого. Куди б своїм наказом не переводив комунальне майно начальник відділу освіти, ним у праві розпорядитися лише депутати районної ради, а їх намір є очевидним — передати повноцінний профільний технологічний заклад міській громаді, щоб він не тільки функціонував і надалі, а й удосконалювався, відповідаючи сучасним запитам молодого покоління, яке прагне стати затребуваним, спроможним і самодостатнім у майбутньому. Тому рішення про остаточну передачу закладів гуманітарної сфери Шполянській ОТГ прийматиметься на сесії районної ради.
А що ж до махінацій пана Вербівського, то контролюючим органам таки б не завадило перевірити, чи цей наказ був підписаний «заднім числом» і чи нема в загашнику головного освітянина району ще якихось хитромудрих наказів, особливо пов’язаних з розпорядженням матеріальними цінностями?
Наталія СТОРЧАК