Передісторія
Приїжджає до мене моя мама після смерті тата, я не можу залишити її в в іншій країні з пенсією 100 доларів в хрущобі, тим паче там, де все нагадує про тата. Я її запрошую до себе, у Стокгольм. Їй дають дозвіл, і вона приїжджає до мене. Через три місяці їй дають власну квартиру, тому що вважається, що вона не може залежати ні від кого, крім держави, дають власну пенсію, безкоштовну медицину, безкоштовну електрику, безкоштовне таксі, безкоштовний транспорт, все!
І нарешті приходить чудовий лист. У ньому написано: якщо ви бажаєте отримати освіту в школі для іноземців з метою вивчення шведської мови, ласкаво просимо, ми починаємо в такі ось числа. Мама: «Синочку, мені 73 роки, я не осоромлюся?» Я кажу: «Мамо, ти завжди була відмінницею, і в цій школі будеш відмінницею».
Мама прийшла до школи. Там такі ж старенькі, як вона. Деякі на 10 років старші, їм 83, деякі молодші – їм 67, діти, можна сказати. І ось створився клас. З усіма шкільними та класними історіями. З закоханістю, з записочки, зі святкуваннями днів народження з тортами, з поїздками по Швеції, і все безкоштовно, вся держава оплачує.
Моя мама померла у віці 97 років. Один із її друзів помер у 99 (унаслідок лікарської помилки), інша подруга — в 103. В останні роки вони написали і видали спільну книгу, вони ще їздили в Іспанію, літали в Англію, Ізраїль, отримували враження. І ось цікавий момент. З цього класу живі три чверті учнів.
Людина – це не тільки тіло, це дух
У певному віці людина отримує парадигму: життя скінчилося, попереду тільки хвороба, темрява і смерть. Нікому не потрібні ні мої думки, ні мої ідеї, ні мої вірші, ні музика, я покинутий усіма. Мені потрібно дожити.
Коли людина йде в школу і пише неправильні дієслова на колінах, то отримує всередину в мозок інформацію: «Я не у темряву дивлюся, а я вчу шведську мову для того, щоб розмовляти нею, а не щоб з цією безглуздою мовою лягти в труну».
Коли тіло сильніше за дух, тоді воно йде на дожиття. Коли дух сильніший за тіло, то він сміється над тілом.
І ось тут починається диво. Щойно ви перепрограмуєте мозок, у вас скасовується смерть. У вас скасовується старість. Ви перестаєте старіти.
Залишайтеся яскравими, цікавими
Ви не читали вголос віршів? Спробуйте! А раптом відкриєте для себе щось. І ви раптом змінюєтеся в усіх сенсах, ви починаєте говорити акторським голосом, ви йдете на танці несподівано, хтось на сальсу, хтось – на фламенко, ви йдете в дивовижні місця, які раніше не відвідували.
Навколо вас тепер інший світ. Відкиньте все, що було пов'язано з нудною монотонною роботою. Тепер ви отримали щасливі роки, нехай п'ять, десять, п'ятнадцять, двадцять років. Живіть, і ви не захворієте.
Найголовніше – це самоспілкування. Самомедитація, любов до себе. Чим старші, тим більше любіть себе. Любіть себе, піднімайтеся з дивана не для того, щоб дійти до найближчого стільця, а для того, щоб пожартувати. Для того, щоб порадіти, ой, які бруньки, ой, який дощик, малювати спробуй, ти ж не знаєш, що ти вмієш, акварель купи, фарби, може, ти не Левітан, а абстракціоніст.
Щойно ви починаєте дивуватися, ви молодієте
Що таке старість? Це нездатність дивуватися.
Якщо ти не дивишся на світ блакитними очима здивованої людини, якщо ти кажеш сам собі: «Все закінчено, все в минулому, нічого нового мені ніхто не скаже, не відкриє, всі дурні, і молодь не така, і середній вік, всі не такі, я такий, я сякий», – це все старість. Коли ви кажете, що трава була зеленішою – це старість.
Треба продовжити життя так, щоб душа постійно отримувала підживлення від великої культури, музики. Для багатьох це порожнеча, тому що багато хто цього не знає. А якщо людина для себе несподівано відкриє прекрасну музику великих композиторів, навчиться слухати, розуміти і відчувати, це відразу подовжує життя автоматично.
Тому що ці сигнали йдуть від вічності, значить, безсмертя – це серйозно, повірте мені, а та душа, яка не визріла в тілі, а тіло погубило її, вона може виявитися не безсмертною. Безсмертя треба заслужити.
Михайло КАЗИНИК