Ірина Сімак зі Шполи понад десять років присвячує себе стінопису. Сьогодні її розписи прикрашають інтер’єри кав’ярень, приватних осель та громадських закладів у Шполі та Черкасах.
Ірина Сімак почала писати картини ще у 2011 році. Згодом її хобі перетворилося на повноцінну професію.
"Якщо почати з самого початку, то я почала писати картини ще у 2011. Це вже 14 років. А стіни розписую з 2013 року, тобто 12 років саме стінопису на реальних стінах, а не на полотнах", - розповідає Ірина.
Одна з важливих змін у її кар’єрі відбулася після розпису стін у місцевій кав’ярні. Ірина ділилася процесом у соцмережах, і саме так про неї дізналася черкаська дизайнерка, завдяки рекомендації спільної знайомої.
"Це було дуже цікаво. Подруга дизайнерки побачила мої роботи, надіслала їй посилання на мою сторінку й сказала: “Ось, подивись, яка класна художниця”. А дизайнерка саме шукала когось для розпису стіни у місті Шпола. Вона навіть не знала, що я родом звідти", - згадує художниця.
Запрошення взяти участь у розписі будівлі старої кондитерської фабрики стало для художниці не просто черговим замовленням, а справжньою честю.
"Коли ми зустрілися, я одразу сказала, що це для мене дуже важливо, що саме я, шполянка, маю створити стінопис, який розповідатиме історію нашого міста. Я добре пам’ятаю цю будівлю. У дитинстві ходила повз неї до школи. І було дуже приємно, що саме мені випала честь її розписати", - ділиться Ірина.
Розпис тривав п’ять днів, по десять годин. Спочатку малюнок планували розмістити між вікнами, але під час роботи довелося змінити задум щоб зберегти автентичну “рвану” цеглу.
"Щоб розписати між вікнами, потрібно було б штукатурити стіни, а це знищило б їхню історичну фактуру. Я запропонувала розмістити малюнки всередині віконних ніш. Ми повністю переінакшили задум, і я рада, що вдалося зберегти справжню поверхню старої фабрики".
Малюнок змінювався в процесі від чорно-білої ідеї до кольорової композиції.
"Спочатку це мала бути чорно-біла ілюстрація, як стара фотографія. Але стіна була довга й невисока, і потрібно було її візуально “витягнути”. Я додала кілька деталей: парканчик, дерева. А ще замовник попросив зробити все кольоровим і теплим, щоб створювалося сонячний, радісний настрій. Головна мета це зберегти історію міста й передати її емоційно, через барви".
Цей проєкт став для Ірини особливим. У ньому зійшлися професійний виклик, особисті емоції та відчуття зв’язку з рідним містом.
"Мені було дуже приємно, що саме я стала виконавицею цього проєкту. Адже сюди приходитимуть мої батьки, знайомі, друзі. Я створювала це для своїх рідних і для свого міста. Цей стінопис став одним із найчуттєвіших і найскладніших. Я дуже люблю свою роботу. Завжди ставлюся до неї так, ніби створюю для себе".
Нині шполянка активно працює над приватними та комерційними проєктами, але вже думає про наступний крок - великоформатні мурали на фасадах багатоповерхівок.
"Мені вже кілька разів пропонували розписати багатоповерхівки у Черкасах. Наприклад, останній проєкт це дев’ятиповерхівка, понад 30 метрів у висоту. Але я поки що не наважилася. Найвища будівля, яку я розписувала, мала шість метрів. І навіть це вже був виклик для мене. Я дуже хочу пройти спеціальне навчання саме по фасадних муралах, бо це зовсім інша техніка, інше обладнання. Сподіваюся, що скоро зроблю цей крок".
Ірина Сімак переконана, що публічне мистецтво має силу змінювати простір і впливати на емоції людей. Вона вірить, що мурали привертають увагу, піднімають настрій і створюють атмосферу. Це спосіб залишити по собі слід і водночас подарувати людям щось справжнє й світле.