Ця зустріч ніким не планувалась заздалегідь. Хлопці, що приїхали з АТО у відпустку, запропонували зустрітися, оскільки ми про це з ними домовлялися ТАМ… Кожен з них став для нас за ці місяці рідним, другом, братом, сином...
Наші герої із задоволенням разом зі своїми сім’ями приїхали на зустріч до Сигнаївського СБК 2 січня.
Розповіді хлопців про їхні нелегкі дні в АТО, сльози на очах у присутніх…
Дуже чекали на зустріч з Леонідом Боронцовим з Сердегівки, адже цьому бійцю довго не давали відпустку, а посилали в найпекельніші точки АТО — Сартана, Талаківка, Маріуполь. Там же ми познайомились і з Юрієм Левченком з Носачева.
Цей молодий морський піхотинець з своїми побратимами також весь час був на передовій. А Сергія Постівого з Буртів нам вдалося побачити в АТО лише раз, хоч передачі ми йому возили неодноразово. Ми познайомились на полігоні в навчальному центрі, потім зустрілися в Артемівську, коли він готував свій танк. А от наступного разу нам довелося побувати на передовій, хоч Сергій просив залишити передачу у штабі частини. З’ясувалося, що коли нам сказали везти
передачу в «Орлине гніздо» — то була провокація і ризик. Дійсно, краєвиди там були непривабливі. Та й земляка ми там не зустріли, бо він був на бойовому виїзді. А наступного разу нас туди не пропустили, бо там позиції постійно накривали градами. Тому передали ми бензопилку і генератор через військових. І навіть, коли ми їздили вітати наших земляків в АТО з Новим роком, ми не змогли зустрітися з Сергієм. Тому-то зустріч була такою довгожданою.
На зустрічі був і Ярослав з сусіднього району, якого ми зустріли на блокпосту неподалік Новоайдара. Хлопчина дуже зрадів, побачивши черкаські номери на автомобілі. За півроку до нього ніхто не привозив передачі від рідних. Зараз Ярослав перебуває у наших списках, до нього ми телефонуємо, до нього їдемо.
Зовсім юні наші земляки бачили те жахіття війни, про яке нам навіть складно уявити. Олег Гаращенко скромно, у кількох реченнях сказав, що був у Луганському аеропорту. Та варто лише уявити, що він там бачив, як щодня і щоночі ризикував своїм життям! Сергій Педченко та Ігор Ворожбицький, Олег Вихренко і Тарас Дашко розповіли про перші дні АТО, про складне і спекотне літо. Ці мужні хлопці в числі перших вирушили на Схід захищати нашу країну.
Розповідь Михайла Вітіва відрізнялася гостротою, пекучими словами правди про байдужість земляків до подій, про різницю у ставленні до героїв АТО у західних областях і у нас. Лише тут, на зустрічі, познайомився Міша з двома своїми земляками, які служать у його 72-ій бригаді. Це 19-річні Сергій Ковіта з Лебедина і Євген Лехкун зі Шполи, зовсім юні, але у їхніх очах стільки сили, що складно витримати їхній погляд. Єдиним представником 14-го батальйону був Андрій Гончаренко. Він подякував постійній підтримці землякам за їхню допомогу, яку вони надають починаючи з кінця весни.
Слова вдячності лунали на адресу присутніх в залі Ігоря Кукурудзи і Павла Мальчика. Чи не найзворушливішими були розповіді матері Тараса Дашка і сигнаївської вчительки Варвари Нечипоренко, в якої обидва сини є учасниками АТО.
У нашому волонтерському осередку — як у великій дружній родині. Ми вже справляємо волонтерськоатовські весілля, в нас навіть на цій зустрічі пройшли заручини. Велика подяка всім волонтерам, людям з добрими серцями, за вашу постійну допомогу! Це додає нам всім наснаги і укріпляє віру в довгождану ПЕРЕМОГУ!
Лілія УСИК, Галина ЛОЦМАН, волонтери. Шпола-Сигнаївка.