У Тальному під час оповіщення в рамках мобілізації не було жодного випадку застосування сили до військовозобов’язаного. Водночас військовослужбовці місцевого ТЦК згадують, що було кілька випадків, коли чоловіки просто зривалися з місця й тікали від них.
Журналісти побували один день з працівниками 3 відділу Звенигородського РТЦК та СП в місті Тальному та дізналися, як чоловіки реагують на зустріч з військовими, які вигадують причини не брати повістки та що працівникам центру іноді доводиться чути на свою адресу.
Із військовослужбовцями зустрічаємося в суботу, 7 вересня. Чоловіки одразу просять не вказувати їхні прізвища й не показувати обличчя.
«Ви ж розумієте, що ми сьогодні тут, а завтра ще десь будемо служити. Не хочеться ризикувати зайве», - пояснює один із них.
Військові розділяються на дві групи: одна працюватиме в пішому патрулі, а інша спілкуватиметься з водіями на в’їзді в місто.
Іду спершу з пішим патрулем. В його складі троє працівників ТЦК і ще один поліцейський. Двоє військових брали участь в бойових діях. Ще один, Віктор, прийшов до «військкомату» в перший день повномасштабного вторгнення і хотів воювати, але через стан здоров’я його «завернули».
«Коли почалося вторгнення, я з рюкзаком прийшов до нашого «військкомату», бо хотів воювати. Але через не дуже добрий стан здоров’я мені відмовили. Водночас запропонували працювати в ТЦК. Ось так і знадобився. Раніше не служив, маю вищу інженерну освіту», - розповідає Віктор.
На шляху зустрічаємо кількох молодих чоловіків. У них перевіряють військово-облікові документи та з’ясовують, що їм ще не виповнилося 25 років. Згодом підходять до водія за кермом «Жигулів». Він каже, що має право на відстрочку, бо працює на підприємстві, яке будує дороги, але ще не встиг оформити всі необхідні документи. Йому вручають повістку, аби він з’явився до ТЦК для оновляння даних. Чоловік пообіцяв з’явитися цього ж дня.
Під час роботи проходимо повз портрети загиблих військових з Тальнівщини. Запитую у Віктора, чи багатьох з них він знав особисто.
«Знав кількох. Водночас у мої обов’язки входить повідомляти рідних полеглих воїнів про страшну звістку. Це, м’яко кажучи, дуже непросто. Одні з розумінням ставляться, інші звинувачують мене. Їх можна зрозуміти, зважаючи на шок», - каже військовий.
Запитую, як вони визначають, до кого підійти на вулиці.
«Місто невелике і всіх вже в обличчя можна впізнати, хто приходив до ТЦК, а хто ні. Жодної надзвичайної ситуації не виникало ще. Ми працюємо в межах закону і не збираємося цю межу переступати. Так, бувають іноді конфлікти, але в щось інше вони не переростають. Було раз чи два, що тікали, аби їм не вручили повістку. Таких ніхто не наздоганяє, бо немає сенсу цього робити. Траплялося, що дурили, ніби мають відстрочку, хоча потім ми з’ясовували правду», - говорить Віктор.
Тим часом військові підходять до чоловіка, який йде на зустріч. Запитують, чи оновлені у нього дані. Той переконує, що все зробив, проте документи спочатку показувати не захотів. А вже згодом з’ясувалося, що облікові дані він таки не оновив й заявив, що не збирається отримувати повістку й будь-що підписувати. На нього працівникам ТЦК довелося складати протокол, при цьому неодноразово наголошуючи, що наслідком буде не лише штраф, а й кримінальна відповідальність. Попри ці попередження, чоловік все ж погоджується на протокол.
Далі відправляюсь на мобільний блокпост. Втім військові, які там чергують, кажуть, що можна простояти не одну годину й безрезультатно.
«Як тільки ми сюди приїжджаємо, вже всі про це знають. Є чат, в якому кажуть, де яка «погода». Тому тут їздять в цей час одні пенсіонери та чоловіки з відстрочками. Мобільний блокпост не заборонений, це один із методів оповіщення. Справа в тому, що військові не можуть зупиняти авто, а виключно працівники Національної поліції», - говорить військовослужбовець Юрій.
Інший військовий, який пройшов бої, згадує, як нещодавно на цьому ж місці неадекватний містянин накинувся на нього з лайкою.
«Викрикував матюки мені в обличчя. А я стою і слухаю. Що ти йому зробиш? Ще було, що колезі, який пройшов війну, був у полоні і в полоні зараз його син дорікали, чому він не на війні. Коли людині все пояснили, то вона вибачилася», - розводить руками ветеран.
Також в Тальному з квітня при ЦНАПі працює центр рекрутингу.
«Я тут працюю інструктором, - розповідає ветеран Олександр. – Люди на різні професії хочуть йти: хтось на водія, хтось на оператора безпілотників. Навіть був начальник мережі аптек, зараз він керує лазаретом. А нещодавно я працював з двома далекобійниками. Захотіли підписати контракт і служити також водіями. Одні самостійно звертаються, інші ж отримують повістку, але виявляють бажання піти служити за контрактом. В останньому випадку насправді є така можливість, хоч багато хто думає інакше. Кожного люди систематично йдуть на контракт через наш центр. Навіть з інших областей до нас звертаються».
Вимоги до тих, то захотів підписати контракт, дещо серйозніші, ніж до мобілізованих. Водночас вони мають трохи більше переваг, в тому числі й фінансових. Також до Тальнівського центру рекрутингу зверталися й жінки. Всі вони нині служать кухарями.
На щастя, каже Олександр, жоден із тих, хто прийшов до лав ЗСУ через Тальнівський центр рекрутингу не загинув на війні.