Все далі і далі відходять роки, все далі від нас відгомін страшної і такої тривалої війни, довжиною в цілих п’ять років. Мов весняні струмки збігають роки, квітнуть дерева, половіють жита, приходять у світ нові покоління. Та не старіє, не зникає пам'ять тих тривожних літ. Вона живе у спогадах бійців і суворому монументі, як свідок грізних років і переможних боїв, пильно дивиться на нас в залах музеїв і зі сторінок книг. Її, мужню і величну, оберігає народ, передаючи, як святиню, для майбутніх поколінь. Друга світова війна забрала життя тисяч українців, скалічила людські долі і залишила сиротами дітей. Страшне слово «війна» не обійшло стороною жодну родину. На захист своєї землі ставали поруч і молоді юнаки, і сивочолі чоловіки, юні хлопчаки і навіть дівчата. Смерч війни, руйнувань і смерті пронісся над українською землею двічі — під час її оборони та переможного визвольного наступу. Протяжність фронтів тут досягла 800 кілометрів, де ворог концентрував значні сили.
З метою вшанування пам’яті загиблих у Другій світовй війні учні 9 класу Лебединського НВК №1 (на чолі із класним керівником Т.Воінковою) провели мітинг-реквієм «Тих днів не змеркне слава». Згадали історичні факти про визволення села Лебедин від фашистських загарбників. 2 серпня 1941 року гітлерівці вдерлися в Лебедин, пограбували колгоспи, зруйнували школи, лікарню, завод. Але лебединці не змирилися і вже у вересні почала діяти підпільна комсомольська організація, очолена Петром Осовським.
Багато наших односельців пішли на фронт, у партизани. І лише 26 січня 1944 року війська Другого Українського фронту звільнили наше село від загарбників. Ця дата є пам’ятною для лебединців і щороку саме в цей день ми згадуємо імена всіх загиблих солдатів і партизанів, що поклали своє життя за наше світле майбутнє.
У сільському парку Слави відбулося покладання вінків до братської могили. Учні та вчителі школи вшанували полеглих хвилиною мовчання.
Змістовною і повчальною була зустріч учнів із сивочолим ветераном Євгеном Колосовським. Спогади Євгена Володимировича про основні події Великої Вітчизняної війни, зокрема про тяжкий шлях від Корсунь-Шевченківського в руках з автоматом до Чехії і далі, про поранення і військову дружбу, про славний шлях своїх бойових побратимів та найбільш значимі моменти фронтового життя нікого не залишили байдужими. Євген Колосовський — справжній приклад мужності і оптимізму. Він і зараз сповнений вірою в перемогу і справжньою синівською любов’ю до України.
Як добре, що ще є такі люди, які бережуть пам’ять про перемогу у тій страшній війні, світочі добра, життєвої мудрості, яскравий приклад непереможного українського народу.
Час уже давно згладив шрами землі, зрівняв окопи і ями від бомб. Тож не забуваймо, що ми є нащадками славного покоління наших предків, які завоювали нам щасливе сьогодення. Наш з вами обов’язок — бути гідними їхнього подвигу. Усіма своїми справами утверджувати мир, злагоду та суспільну гармонію на нашій рідній та вільній українській землі.
Яна САВЧЕНКО, бібліотекар Лебединського НВК №1.