Від земської до районної: з історії медицини Шполянщини (Продовження. Початок в №№5–8)

 Здається банальним вислів: «Кадри вирішують все!», але життя підтверджує на кожному кроці справедливість цього вислову. Запорука успіху діяльності установи чи закладу – у вмінні відшукати кадри й правильно їх розставити. Надзвичайно важливим є можливість вибору. Повернемось до керівництва нашої лікарні наприкінці 60-х років.

Володимир Осадченко: три десятиріччя – заступник головного лікаря з медичного обслуговування населення

У 1966 році до Шполи приїхало подружжя Осадченків. Осадченко Володимир Антонович – уродженець Житомирщини (с. Ястербенька Брусилівського району), після закінчення стоматологічного факультету Київського медінституту в 1958 році був направлений на роботу в с. Орлівець Городищенського району. 

1960 по 1966 роки працював головним лікарем Кисилівської дільничної лікарні, а з 1966 по 1996 роки – заступником головного лікаря з медичного обслуговування населення. 

З 1996 по 2000 роки – завідуючий оргметодкабінетом Шполянської ЦРЛ. Мав вищу кваліфікаційну категорію з організації охорони здоров'я. Період його роботи пов'язаний із будівництвом нової лікарні, в якому він брав активну участь, та райполіклініки. 

Як умілий організатор, мав безпосередній вплив та здійснював керівництво будівництвом чотирьох дільничних лікарень та дев'яти фельдшерсько-акушерських пунктів. Вимогливий на роботі, був добрим, турботливим, люблячим батьком. 

Оргметодкабінет, яким керував Володимир Антонович, визнавався кращим в області. Займався та відповідав й за статистичну звітність у лікарні. Організовував створення музею братів Коломійченків, поповнюючи його експонатами, досконало знав його, мав хист екскурсовода, який міг детально розповісти про кожен експонат. Неодноразово нагороджувався відзнаками та грамотами різного рівня. Хвороба виявилась невиліковною – у віці 64-х років він пішов із життя.

Іван Дунаєнко: чотири десятиріччя – заступник головного лікаря з експертизи тимчасової непрацездатності  

 Тридцять дев'ять років незмінно був заступником головного лікаря з експертизи тимчасової непрацездатності – такий трудовий шлях Івана Григоровича Дунаєнка. Народився на Тальнівщині в с. Павлівка-1. Закінчивши Уманьське медучилище, короткочасно пропрацювавши, був призваний до армії. З 1968 по 1970 роки служив в армії фельдшером. 

З 1970 по 1976 роки навчався в Дніпропетровському медінституті й після проходження інтернатури з неврології в обласній лікарні був направлений до Шполи. З 1 липня 1977 по 1980 роки працював неврологом у відділенні та вів прийом у поліклініці. Лікар вищої категорії з організації охорони здоров'я. Досконало знав всі питання трудової експертизи. Проявив себе вимогливим та принциповим у питаннях трудової експертизи. Систематично працював з лікарями з підвищення їхньої кваліфікації в питаннях тимчасової непрацездатності. 

З 1996 року Іван Григорович додатково відповідав за сільську мережу, поєднуючи й посаду заступника головного лікаря з мережі. Постійно працював над підвищенням власної кваліфікації й проходив курси підвищення кваліфікації лікарів у Києві, Дніпропетровську, Москві, Харькові. За період своєї роботи І.Г. Дунаєнко мав двох надійних кваліфікованих помічниць – медсестер Зелєнкову Марію Іванівну та Теличко Валентину Вікторівну.

     Лідія Пономаренко: пів століття  віддано медицині 

 Сорок шість років життя віддала медицині Лідія Василівна Пономаренко. Складна й тяжка доля випала на родину Лідії Василівни. Діда, який тяжкою наполегливою працею надбав статки, віднесли до куркулів, позбавивши майна, з багатодітною родиною вислали до Воронежа. Тут в 1935 році й народилась Л. В. Водяник (Пономаренко).

 У 1941 році в перші місяці війни родина пішки повертається на батьківщину до Золотоноші в дідівський дім, але там господарювали німці. Лише в дев'ятирічному віці пішла до школи, вчилась добре й закінчивши в 1954 році Золотоніське медучилище була направлена в розпорядження Шполянського райздороввідділу.

 З 1954 по 1956 роки працювала медсестрою в школі № 3 «Абазинці». У 1956 році головний лікар ЦРЛ Лихолай П. П. запрошує Лідію Василівну працювати медсестрою терапевтичного відділення, яке знаходилось на розі вул. Пролетарська (Лозуватська) та Жовтнева (Національна). Через рік, помітивши організаторські здібності та кмітливість дівчини, її призначають старшою медсестрою терапевтичного відділення (зав. відд. – Віннічук В. І., ординатор Марченко Г. І.). 

З 1960 року призначають старшою медсестрою поліклініки, яка знаходилась на той час на розі вул. Леніна (Соборна) та Комсомольська (Волонтерська). 

Після переходу в 1983 році до нової поліклініки продовжувала ще працювати близько 5 років, а з 1988 року призначена на посаду головної медсестри лікарні. 

За час роботи Лідія Василівна проявила себе як надзвичайно вмілий організатор та вимогливий керівник. Виховала ціле покоління кваліфікованих медсестер. Провела величезний об'єм робіт при будівництві нової лікарні та поліклініки. 

Згадує, що перед здачею лікарні доводилося й жити в лікарні, щоб своєчасно здати об'єкт. Мала вищу кваліфікаційну категорію медсестри й могла працювати на всіх ділянках роботи. Багаторазово нагороджувалась різноманітними відзнаками та грамотами. 

У складі Шполянської делегації медиків побувала в Ставропольському краї з дружнім візитом по обміну досвідом роботи. На жаль, в 2000 році отримала побутову травму й змушена залишити роботу.

Старшими медсестрами поліклініки працювали Зелєнкова Марія Іванівна та Золотоверха Лариса Філатівна. Головними медсестрами ЦРЛ працювали в останні 20 років: Наталія Сидорівна Вітренко, Галина Іванівна Боярська, Олена Сергіївна Зінченко, Тетяна Вікторівна Микитенко, а на сьогодні – Таміла Анатоліївна Казеліс. 

Далі буде

Підготував Олексій Пірогов