Упродовж останніх десяти років українська влада не перестає декларувати, що питання захисту прав дітей є одним із пріоритетних напрямків реалізації державної політики. Як зазначено у Конвенції ООН про права дитини, для повного і гармонійного розвитку їй необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння. Тож, перехід від повного анулювання в Україні дитячих будинків, де виховуються діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування, до влаштування сімейних форм виховання є метою державної влади, яку мають реалізувати всі її гілки. Та не так робиться, як говориться. Принаймні на Шполянщині, яка вже не вперше вирізняється своїм пригнічувальним ставленням до «особливих» сімей. Шполянські владці вкотре вказали останнім на їхнє місце, якого, як з'ясувалось, і самі достеменно не розуміють.
Варто зазначити, що держава забезпечує пріоритет сімейного виховання та створює умови для їхнього розвитку, надаючи сім’ям, які приймають на виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, матеріальну та соціальну підтримку.
Згідно із звітністю областей України, станом на кінець минулого року у прийомних сім’ях та дитячих будинках сімейного типу виховуються майже 14 тисяч дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. З них близько 7 тисяч виховуються у 1020 дитячих будинках сімейного типу, ще ж 7 тисяч дітей — в 3 676 прийомних сім’ях.
Так, лише минулого року в Україні створено 108 дитячих будинків сімейного типу та 205 прийомних сімей. У державі переконують, що динаміка впроваджуваної роботи є позитивною.
Однак наша Шполянщина навряд чи може слугувати прикладом зростаючої динаміки у створенні сімейних форм виховання дітей-сиріт. Адже ані минулого, ані у попередні роки кількість нових прийомних сімей та будинків сімейного типу тут не збільшувалася. Навіть зменшилася — через виїзд до іншого міста будинку сімейного типу Кавунів. Тож нині в районі діє лише дві прийомні сім’ї і один будинок сімейного типу в Сигнаївці та одна прийомна сім’я у Капустиному.
Але і тим, що є, доводиться зовсім нелегко. Якщо у Капустиному прийомна родина Ткачів користується всілякою підтримкою громади і сільської ради, то у Сигнаївці прийомних батьків, м'яко кажучи, недолюблюють. Про перманентні суперечки навколо сімей Свиридюк та Лоцманів «Шполяночка+» повідомляла не раз, а нещодавно до редакції звернулася іще одна прийомна мама — Ольга Шульга, яка поділилася і своїми проблемами, пов’язаними з небажанням влади допомагати їй.
У сім’ї Ольги та Анатолія Шульгів зростає четверо власних діток. Любові добрих і щирих батьківських сердець вистачило і на прийомного сина Дениса, який нинішнього року вже став повнолітнім. У зв’язку із цим прийомну сім’ю закрито. Це означає, що згідно із українським законодавством, надалі про його забезпечення житлом має потурбуватися держава. Але хлопець досі прописаний у будинку Шульгів, які продовжують перейматися його долею.
— Денис став нам рідною дитиною і тому ми не можемо враз забути про цю дитину і більше не піклуватися про неї, — розповідає пані Ольга. — Тому взялися і після досягнення повноліття допомагати хлопцю. Зараз він прописаний у нас, але винаймає квартиру в Шполі, де влаштувався на роботу. Вступив цього літа до Тальнівського технікуму, тож, можливо, питання з пропискою таким чином вирішиться. Коли я звернулася до сільського голови Сигнаївки Сергія Ошовського з питанням придбання житла для Дениса, то він пообіцяв, що з часом будинок у селі для Дениса сільська рада придбає. Але образливо, що відповідальні посадовці Шполянської райдержадміністрації — Ольга Шпиця та Ірина Береза, яких я ще за півроку перед закриттям прийомної сім’ї попередила про вирішення питання з подальшою пропискою Дениса, досі нічого не вжили і, схоже за все, й не збираються. Більш того, нещодавно Ольга Шпиця приїздила до села, та замість бодай якоїсь допомоги, звинуватила нас у тому, що начебто ми з чоловіком «викинули дитину на вулицю».
— Я не знаю, чи мають посадовці хоча б якесь уявлення, що таке виростити і виховати прийомну дитину? — обурюється Ольга Шульга. — Замість того, аби підставити плече, допомогти нам, як зобов’язують їхні повноваження, вони нас, навпаки, обмовляють та звинувачують. Знаєте, коли Шпиця з Березою відвідували нашу родину, то не приховували зневажливого ставлення до нас. Та мені пані Береза так відверто й казала, що не розуміє батьків, які беруть прийомних дітей. Скажіть, що може такий спеціаліст корисного зробити на цій роботі? Спробувавши цього хліба, я зрозуміла, наскільки треба бути сильним і витривалим, адже прийомним сім’ям у нашій райдержадміністрації не допомагають, а тільки тиснуть на нас, прагнучи втопити. Жодного розуміння і бажання допомогти. Тому, я вважаю, у нас і не створюються прийомні сім’ї в районі. Хто ж захоче перетворити на пекло своє життя?
Продовжується тотальний контроль з боку влади і за прийомною сім’єю Світлани Свиридюк, діти якої вже вжахаються від кожного стуку у хвіртку.
— Мамочко, нас не заберуть від тебе? — мало не щодня подібний стрес переживають бідолашні Світланині діти. Вони бояться, бо знають, що їхню матір постійно лякають, що відберуть у неї дітей. А чи мають право посадовці залякувати дітей і матір закриттям будинку сімейного типу?
Утім, Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» за бюджетною програмою КПКВК 2511180 Мінсоцполітики передбачено видатки в загальному обсязі 517,7 млн грн. Виділені кошти спрямовуються як субвенція місцевим бюджетам на проектні, будівельно-ремонтні роботи, придбання житла та приміщень для розвитку сімейних та інших форм виховання, наближених до сімейних, та забезпечення житлом дітей-сиріт, осіб з їх числа. «Урядовий портал» повідомляє, що у 2018 році за ці кошти планується забезпечити житлом 763 дітей-сиріт та осіб з їх числа.
Отже, держава почала навіть фінансувати підтримку прийомних сімей, мотивувати батьків брати в сім’ї дітей-сиріт. До того ж держава субвенція була спрямована місцевим бюджетам на придбання житла для дитячих будинків сімейного типу, соціального житла для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, обсягом 277,7 млн гривень.
Чому ж на Шполянщині не знаходяться бажаючі батьки створити будинок сімейного типу чи прийомну сім’ю? І чому тим, що є, не надається допомога? Якщо у владців є претензії до стану житла, де проживають наявні прийомні родини, то чому не підготували заявку на отримання вищезазначеної державної субвенції, щоб, наприклад, допомогти з ремонтом будинку?
Цих забагато «чому» могло би і не бути, якби влада користувалася ефективними підходами до реалізації завдань державної політики. Шкода, що безнадійний застій у її головах на місцях гальмує задекларований рух уперед. І ще не було би в цьому трагедії, якби в результаті не страждали діти.
Марія ОСИКА