Багато фанатів СРСР періодично виступають, що «Совок» був країною винятково чесних і порядних людей, які ніколи не брали чужого, двері в квартири навіть не замикалися на замки, а ключі зберігалися під килимками.
Щодо дверей сперечатися не буду – таке справді практикувалося в невеликих містечках і просто в замкнутих мікрорайонах, де люди добре один одного знали, де практично не бувало «чужих», і де, власне, особливо не було чого красти – крім кількох комплектів постільної білизни, двох -трьох сервізів і всякого старого мотлоху в коморі.
Щодо, власне, крадіжок — то на побутовому рівні в СРСР вони існували повсюдно, але при цьому серед самих побутових злодюжок власне «злодійством» не вважалося. Звичайно, вкрасти гроші або ювелірні прикраси — це була уже справжня крадіжка, що до того ж потрапляє під відповідну статтю КК, а от, наприклад, обважити в магазині або змінити склад страв у громадському харчуванні, принести із заводу кілька підшипників, злити літрів десять -двадцять соляри на автобазі – це зустрічалося часто-густо і не вважалося чимось соромним.
Чому так відбувалося? По-перше, від загальної бідності, так само розмазаної по всіх верствах суспільства. По-друге, через загальний дефіцит необхідних товарів та послуг.
Прокладки для сантехніки завжди були у «свого» слюсаря (які той спер десь на складі), потрібні запчастини для автомобіля (яких не було в автомагазинах) дивом знаходилися у «свого» автомеханіка. Можна сказати, що така «низова корупція» є практично неминучою у бідних країнах, при цьому всередині самого суспільства вона не вважається чимось ганебним — люди просто виживають, як уміють.
Ну і третя причина такого злодійства — відсутність приватної власності як такої, в широкому розумінні цього слова. Фраза «все навколо колгоспне, все навколо нічиє» дуже добре характеризує ситуацію тих років – взяти «нічиї» дрова або «нічийний» металобрухт вважалося майже нормою і начебто навіть не злодійством.
Крадіжки у радянському громадському харчуванні
Мабуть, красти в радянському громадському харчуванні було найпростіше з тієї точки зору, що злодюжку було не так просто зловити за руку. Наприклад, сметану розводили кефіром, забираючи залишки собі, розводили кефір молоком. Саме молоко теж крали, причому дуже винахідливо — щоб молоко не псувалося, до нього додавали харчову соду, списуючи при цьому частину молока як «зіпсоване» і забираючи собі додому. Супи варилися без м'яса (з так званим комбіжиром для видимості м'ясного навару), після чого при видачі в тарілку клався шматочок м'яса. До речі, схожі штуки досі провертають у деяких напівзанедбаних «державних» їдальнях, де в якомусь сенсі досі залишився СРСР.
Крадіжки у радянських продуктових магазинах
В принципі, тут все було схоже на крадіжки в їдальнях, але були свої нюанси. Скажімо, радянські ГОСТи описували норми щодо усихання та утруски товару — торговці використовували їх по-максимуму, навіть якщо товар не «посушився» — залишок просто крали. Дуже часто більш-менш якісні продукти (м'ясо, ковбасу) продавали «з-під прилавка» для «своїх», але дещо дорожчі за відпускну роздрібну вартість, а отриману різницю клали в кишеню.
Крали також і на ринках, обвішуючи покупців (для чого застосовувалися системи хитромудрих магнітів та прихованих гирьок). Явище було настільки масовим, що на ринках повсюдно були поширені так звані «контрольні ваги».
Шахрайство в магазинах промтоварів
Тут все відбувалося схожим чином – якісні та дефіцитні товари, які раптом надійшли у продаж, продавалися так само «з-під прилавка» за дещо більшу вартість. З юридичної точки зору все було чисто — ось товар, ось покупець, ось чек, ось гроші в касі. «Побачити» за допомогою перевірки те, що продавщиця поклала собі в кишеню «надприбуток», було неможливо.
Крадіжки на заводах та будівлях
Тут все досить просто – тягли все, що погано лежало, було погано прикручене або легко відливалося/відсипалося з великої тари. Втім, те, що було прикручене добре, спочатку відкручували, а потім теж крали. Комплекти інструментів, плашки для нарізування різьблення, скло, цемент, навіть цеглу — думаю, багато хто з вас пам'ятає гаражі та балкони, набиті всім цим добром. Бачили в гаражі у сусіда дядька Петі комплект радянських надфілів у коробці? Думаєте, він його у магазині купив?
Виносили все це добро через прохідні або просто перекидали через паркани, для чого часто залучалися спільники.
Водiї з автобаз, трактористи, таксисти
Ці крали бензин та соляру (класика), а також запчастини та кузовну фарбу. Таксисти часто крали гроші, просто не включаючи лічильник за поїздки. Крім того, у пізньорадянські роки таксисти були часто замішані у дрібному криміналі на кшталт допомоги повіям та нелегальним продавцям спиртного (забороненого горбачовським «сухим законом»).
Тіньові виробництва
Пам'ятаєте фразу із «Дванадцяти стільців» про те, що вся контрабанда робиться в Одесі на Малій Арнаутській вулиці? У принципі, ця фраза була застосовна до багатьох «фірм», що підпільно працювали в СРСР – в Радянському Союзі існували цілі тіньові виробництва з пошиття того чи іншого «фірмового» одягу, які заробляли нечувані капітали. Рахуйте самі – фірмові джинси «Монтана» в СРСР коштували 200 рублів (понад одну середню зарплату), саморобні джинси «під монтану» – такі простіше можна було легко продати рублів за 100–120 – величезні на ті часи гроші.
Максим Мирович