Не всі, на жаль, розуміють, що міфічний комуністичний рай, при якому хліб був по 16 копійок, коштував нашій країні такої ж кризи, котру переживаємо сьогодні. Шок для селян настав наприкінці 1980-х, коли виявилося, що хліб коштував насправді 60—70 коп., зерна в СРСР не вистачало, ми його купували в Канади за валюту, з борошна пекли хліб, а ми його згодовували свиням. Потім ламали голову: чим ще можна годувати свиней та курей, щоб вони не вимерли з голоду. Як виявилося, весь світ знав. Комбікорми і в нас прижилися відразу, як лишень у держави скінчилися дурні гроші на дотування. Хліб став коштувати стільки, скільки він коштує, і споживання цього «соціального продукту» впало в рази. На початку 1980-х держава не могла собі дозволити сказати правду, що свого хліба не вистачає, і що коштує він набагато дорожче. Найбільше на цьому заробили канадські фермери, які продавали нам зерно.
Ось так і в незалежній Україні населення 20 років живе міфом про дешевий газ, дешеву електроенергію, вугілля і тепло. Вони у нас живуть відповідно в трубі, розетці, батареї. Більшість мешканців не задумується, як вони туди потрапляють. Звикли, що рахунком за енергію в сімейному бюджеті можна знехтувати. Вони живуть переконанням, що покривають повну вартість спожитих енергетичних послуг, а тому мають право робити з цими послугами все, що заманеться, і використовувати стільки, скільки можна.
Ніхто з політиків перед виборами не казав ніколи: «Ваше тепло на три чверті оплачує уряд з ваших же податків. Вашу електроенергію на дві третини оплачує український бізнес. Значну частину вашого газу ви берете в борг, і платитимуть за нього ваші діти». Відбувається це точно так само, як із хлібом для свиней: держава дотує продавця, а не споживача, створюючи ілюзію дешевого продукту, вбиваючи економічні мотиви впроваджувати енергозберігаючі технології.
Українське населення споживає у домашніх плитах і колонках стільки газу, як все населення, теплоенергетика і промисловість Польщі, ВВП якої утричі вищий!
А де ж український газ? Він є, але його недостатньо. У січні 2015 року 90% валютних інтервенцій Нацбанку пішло на купівлю газу за кордоном. Це, до речі, відповідь на питання, чому долар такий дорогий, і чому газ, куплений за дорогий долар, тягне вгору ціну на газ і тепло у гривнях.
Якщо порівняти суму енергетичних субсидій за останні десять років, то ця сума буде дуже схожою із зовнішнім боргом України за останні десять років. «Нафтогаз» тримається на плаву за рахунок держави. Єдиний, хто на цьому заробив, — «Газпром», у якого ми купуємо ресурс. І в тому, що в Росії є гроші на нові танки і ракети, а в нас їх нема — внесок кожного споживача газу. Спалюючи нібито дешевий імпортний газ, ми раділи, що ми така крута країна, де хлібом можна годувати свиней.
МВФ справедливо зауважує, що держава не може далі роздавати третину національного бюджету на енергетичні субсидії всіх рівнів, як це було у 2014 році. Цього не дозволяють собі навіть нафтодобувні держави. МВФ хоче отримати свої гроші назад і тому просить показати, як ми їх повертатимемо. Однак при існуючих цінах ми кредит просто проїмо.
Останнє підвищення ціни на газ не є ростом тарифу, він мало змінився з 2014 року. Проте якщо раніше квитанцію на дві третини оплачував уряд, то зараз частка дотації буде значно менша. Не тарифи виросли, а дотації зменшилися! Хочете споживати — платіть. Гроші на дотації скінчилися, прийміть це як реальність і як розплату за марнотратство попередніх десятиліть.
Непотрібного газу ми в «Газпрому» не купуватимемо, а гроші вкладемо у свої будинки. Наш шлях в енергетиці — скорочення потреби в енергії, а не банальне заміщення газу дровами. Процес не буде простим, він починається в найгірший момент. Вимиті обігові кошти енергетики, нема адекватних планів з термічної модернізації, енергетичних менеджерів у містах, повного обліку, фахівців і структур, які можуть відстоювати інтереси споживача і контролювати якість енергетичних проектів.
Країна не створила системи фінансового стимулювання утеплення будинків, не дає доступних кредитів, і ставка Національного банку вбиває економічний процес. Проте якщо ми хочемо пережити наступну зиму, вже у квітні треба ставити засоби обліку і регулювання у всі будинки, модернізувати внутрішні мережі, утеплювати фасади і робити це комплексно. Поляки зробили це 20 років тому.
Святослав ПАВЛЮК. м.Київ.