Я ВІК КАРАЮСЬ, ЩО ЇЇ ПОКИНУВ…

Із проголошенням незалежності України перед нами відкрився духовний скарб української діаспори. До того часу твори визначних майстрів слова залишалися невідомими для материкової України, будучи позначени­ми тавром «націоналістичної літератури». Імена Володи­мира Винниченка, Уласа Сам­чука, Євгена Маланюка, Яра Славутича, Ганни Черінь, Ми­коли Щербака і багатьох інших письменників на еміграції за­мовчувалися в Україні. Дере­во, вирване з рідного ґрунту, живе тими соками, які тягне з землі, що залишилися на його корінні. Душа письменника на еміграції живиться тією си­лою, яку їй вдалося прихопити з Батьківщини. Шляхи-дороги, якими потрапляли українські письменники в зарубіжжя, вибоїсті, тяжкі, часом трагічні. Черкащина... У скількох піснях оспівана, скільки захоплених слів сказано про неповторну красу Шевченкового краю — одного з наймальовничіших куточків України нашої. Слав­на земля Кобзаря. Сини і дочки черкаського краю не­суть в народ красу його мови, силу духу. Серед плеяди цих митців — живе слово земляка Миколи Щербака, що зране­ним птахом озивається із-за океану. Микола Щербак мало жив в Україні, але кожен ря­док його поезії дихає рідними просторами, материнською утіхою-казкою, тугою за мину­лим. Його уява настільки при­родна, зворушлива, одухот­ворена, що після прочитання його творів безпомилково до­ходиш висновку — так може писати лише український поет. Микола Щербак (Микола Іванович Мишалов) народив­ся 26 листопада 1914 року в селі Топильна в сім'ї селяни­на. Навчаючись у 7-му класі, Микола Щербак знайомиться з відомим українським по­етом Степаном Беном (Бен­дюженком). Майже всі вірші зі збірки «Солодкий світ» знав напам'ять. У Степана Федо­ровича (родом із сусіднього села Лозуватка) познайомив­ся із Павлом Филиповичем. Радісними і теплими були зустрічі їхні...

Ці та інші маловідомі фак­ти з біографії свого земляка пригадали учні, вчителі То­пильнянського НВК у день 100-річчя з дня народження Миколи Щербака. Гортаючи сторінки драматичного жит­тя поета в Україні, Америці, дізнавалися, як Микола Іванович розвивав в умовах чужини традиції рідного письмен­ства. Старшокласники декламува­ли слово поетове, яке із пісні на­роду виспівалось, що несе в собі доброту, радість, любов, інколи оповитий сивуватою зажурою, навіяною розлукою із своїм родом, із своїм краєм: «Я вік караюсь, що її покинув. І він відходить, вік мій хмарно-мрячний. То ж вибирай, дитя, не ту стежину, Що батько ви­брав, батько необачний...

А молодші школярі залюбки озвучили його «Віршовану абет­ку», яка була найпоширенішим підручником для українських дітей у школах українознавства. На за­прошення учнів школи на захід завітали небіж поета Завгордній Марко Семенович із дружиною Євгенією Миронівною. Вони при­гадали, як Миколу Щербака ніколи не покидала надія побачити са­мому і показати синові «рідну землю прадідів-дідів», всім своїм серцем летіти в Україну, а та­кож подякували учням, педаго­гам за зібрані і продемонстровані у презентації цікаві матеріали про рідного для них дядька. Наостанок пролунали слова веду­чих — вчителів української мови і літератури В.В.Рак, Н.І.Демченко: «Перегортаючи Щербакові книжки, усвідомлюєш: єдине, що допомог­ло цій людині вижити і вибудувати себе, попри найдошкульніші удари долі, — це віра, свята, несхитна віра у Бога, Добро, Людину, Україну. Вірш, який поет поставив останнім у томі вибраного, закінчується ряд­ками:

Та прийде час із наших берегів
І ясночолий ранок ніч поборе,
Яку ніхто збороти не зумів.
І ти засвітишся, Одвічна Зоре,
Коли ми закопаєм ворогів
І поховаєм ятрооке горе.

Віра КОВАЛЕНКО, директор Топильнянського НВК.