По телевізору транслюють фото та відео сучасних подій на Донбасі та Луганщині. На перший погляд, мені здається, що ці кадри з минулого, що вони показують війни двадцятого століття. Та з жахом доводиться розуміти, що це не далека Велика Вітчизняна війна, а сьогодення. Усвідомлення того, що в декількох сотнях кілометрів від мого дому йде справжня війна, хоч і не оголошена, не дає мені спокійно спати.
Я народилася у вільній Україні в часи, коли ніхто не зазіхав на нашу територію і свободу, зрос-тала у щирій любові до Батьківщини, рідної землі та батьківської домівки. Тому сьогоднішні події, вчинки сусідньої держави просто не вкладаються в голові. Мене вражає, як вороги нашої держави так вправно перекручують всі факти, створюючи цим інформаційну війну. Здається, що люди просто зомбовані цими неправдивими даними. Я маю досвід спілкування з однолітками-росіянами, які вірять безглуздим вигадкам засобів масової інформації. Як можна так сліпо довіряти?
Мене вражає, що у підлітків-росіян стільки злості, агресії. Чому вони називають ро-сійських патріотів патріотами, а українських — націоналістами, фашистами, бандерівцями? Раніше, спілкуючись, ми були друзями, а тепер часто не розуміємо один одного. Зрозуміло, що такого б не було без певного поштовху. А ним стала інформаційна війна, яка ведеться на всіх теле- і радіоканалах.
Та найскладніше зрозуміти мені українців, що вигукують гасла «Україна — це Росія!». Я знаю, що справжні українці ніколи не зрадять Батьківщину. Вони цінують свободу і незалежність своєї держави, роками борються за її суверенітет і ніколи не втратять любові до Батьківщини.
Докрові ранять мене слова: «Українська мова не варта нічого, як і культура» з уст того, хто називає себе українцем. Ці люди зросли серед рідних нам полів, лісів, лугів, їм співала мама ніжну, мелодійну колискову, їх навчали українським традиціям у школі, вони отримували паспорт громадянина України, а тепер зраджують свою Батьківщину. Це жахливо!
Я боюся прокинутись в іншій, чужій для мене країні, боюся відчути на собі ярмо загарбаної нації. Тому сьогодні хочеться підтримати наших воїнів-визволителів, справжніх патріотів. Я вірю в їх перемогу, в їх силу духу, сміливість, відважність, мужність. Сьогодні вони справжні герої. Я вірю в перемогу справедливості, в перемогу України.
Олександра Лісогор,
учениця Шполянськоїзагальноосвітньої І—ІІІ ступенівшколи №5.